Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(9) Більшість з тих, хто писав про це, причому найвеличніших, стверджували, що філософія ділиться на три частини: моральну, природну і ту, що присвячена людському розуму. Перша вносить порядок в душу. Друга досліджує природу речей. Третя випробовує властивості слів, їх розташування, види доказів, щоб брехня не вкралася під виглядом істини. Втім, були й такі, що розділяли філософію і на більшу, і на меншу кількість частин.

(10) Деякі періпатетики вводили четверту частину: громадянську філософію, якою, мовляв, треба займатися таким собі особливим чином, бо предмет у неї зовсім інший. Деякі додавали ще одну частину, яку греки називають σἰκονομική, тобто уміння управляти домашнім майном. Деякі приділяли особливе місце ученню про різні способи життя. Та все це входить до моральної частини філософії.

(11) Епікурейці вважали, що в філософії всього дві частини: моральна і природна, а ту, що присвячена розуму, вони відкидали. Але потім, коли саме життя примусило їх прибрати все двозначне, викрити обман, що причаївся під личиною правди, вони ввели розділ, який назвали «ученням про судження і правила», тобто ту ж присвячену розуму частину, але під іншим іменем; вони, проте, думають, що лиш доповнили природну філософію.

(12) Кіренаїки прибрали і природну, і присвячену розуму частину, задовольняючись тільки моральною, – але тут же іншим способом ввели те, що прибрали; у них моральна філософія ділиться на п’ять частин, з яких одна вчить про те, чого слід уникати і чого прагнути, друга – про пристрасті, третя – про вчинки, четверта – про причини, п’ята – про докази. Але причини речей відносяться до частини природної, докази – до тієї, що присвячена розуму.

(13) Арістон Хіосський сказав, що частини, присвячені природі і розуму, не тільки зайві, але й заважають, а єдину філософію, яку він залишив, моральну, обрізав: той її розділ, де мова йде про правила поведінки, він оголосив потрібним тільки вихователю, а не філософу, – нібито мудрець не є вихователем роду людського.

(14) Отож, оскільки філософія має три частини, ми почнемо з розділення моральної її частини. Було встановлено, що й вона ділиться натроє; перше в ній – спостереження, яке призначає кожному своє і оцінює, що чого варте; справа це, звичайно, корисна, так як немає нічого більш необхідного, ніж встановити ціну кожної речі. Другий розділ її вчить про спонукання, третій – про вчинки. Перший твій обов’язок – судити, що чого варте; другий – співставляти і приборкувати в залежності від цього твої спонукання; третя – турбуватися, щоб спонукання і вчинки одне одному були відповідні, а сам ти ні в тих, ні в інших не впадав у протиріччя з самим собою.

(15) Якщо одного з трьох не буде, порушиться і решта. Яка користь знати ціну всім речам, коли ти не стриманий в спонуканнях? Яка користь придушити спонукання і тримати в своїй владі бажання, якщо ти, діючи, не врахуєш час і не будеш знати, коли, що, де і як належить робити? Бо одна справа – знати ціну і достоїнство речі, інша – вибрати потрібну мить, і понад усе приборкати свої спонукання і братися за справу, а не хвалитися наосліп. Бо в житті тоді немає протиріч, коли вчинок не розходиться із спонуканням, а спонукання залежить від достоїнства кожного предмету і з огляду на те, варто його домагатися чи ні, стає слабшим чи сильнішим.

(16) Природна філософія розчленовується надвоє: на учення про тілесні і про безтілесні речі. Обидва вони розділяються на свої, так би мовити, ступені. Учення про тіла – таким чином: по-перше, про ті, що щось виробляють, і про ті, з яких народжується, – а народжуються початкові речовини. Учення про них, на думку декого, неподільне, на думку інших – ділиться на учення про матерію, про причину, яка все приводить в рух, і про самі початкові речовини.

(17) Мені залишається написати про розподіл тієї частини філософії, що присвячена розуму. Усіляка річ або безперервна, або розподілена між тим, хто запитує і тим, хто відповідає. Було встановлено, що перша іменується διαλεκτική (діалектика), а друга ῥητορική (риторика). Риторика турбується про слова, їх смисл і порядок; діалектика підрозділяється на дві частини – про слова і про їхнє значення, тобто про предмети, про які говориться, і про вислови, якими про них говориться. Далі йдуть чисельні підрозділи і тієї, й іншої. А я на цьому закінчу і «розповім лише про головне», – інакше, якщо я буду ділити частини на частини, то вийде ціла книга досліджень.

(18) Я не хочу відбити у тебе, Луцилію, найкращий з людей, бажання все це читати, – тільки б ти все прочитане негайно відносив до людських звичаїв. Утихомирюй себе, розбурхуй, якщо є в тобі млявість, приборкуй, якщо є розбещеність, приборкуй упертість, переслідуй і свою, і, наскільки зможеш, загальну жадібність. Тим, хто буде тобі говорити: «Скільки можна про одне й те ж?» – відповідай: (19) «Скільки можна в одному й тому ж грішити? Ви хочете позбутися ліків, не позбувшись вад, – а я через вашу відмову ще завзятіше буду повторювати своє. Лікування починає приносити користь тоді, коли тіло, яке втратило чутливість, відповідає на дотик болем. Я буду повторювати те, що й наперекір вашій волі піде вам на користь. Нехай хоч коли-небудь дійде до вас чийсь голос без лестощів, і якщо кожен з вас не бажає слухати правду, вислухайте її всі разом.