Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(43) Послухай, як багато зла в надмірних тонкощах і наскільки вони ворожі істині! Протагор говорить, що стверджувати і те, і інше можна однаково про кожну річ, в тому числі і про те, чи кожна річ дозволяє стверджувати про неї в те, і інше. Навсіфан говорить: все, що здається нам існуючим, існує в такій же мірі, як і не існує.

(44) Парменід говорить: все, що нам здається, не відрізняється від єдиного. Зенон Елейський каменя на камені не залишив від всіх складностей, сказавши: нічого не існує. До того ж приблизно приходять і послідовники Піррона, і мегарці, і ерітрейці, і академіки, які ввели нове знання – про те, що ми нічого не знаємо.

(45) Кинь все це в ту ж купу непотрібного, як і багато що з вільних мистецтв! Ті викладають мені науку, від якої не буде користі, а ці відбирають надію на усілякі знання. Та вже краще знати зайве, аніж нічого не знати. Вони не йдуть попереду зі світочем, направляючи мій погляд до істини, – вони мені виколюють очі. Якщо я повірю Протагорові, в природі не залишиться нічого, окрім сумнівів; якщо Навсіфанові, достовірно буде тільки те, що немає нічого достовірного; якщо Пармендові, – залишиться тільки єдине; якщо Зенонові, – і єдиного не залишиться.

(46) Але що таке і ми самі, і все, що оточує нас, живить, тримає на собі? Вся природа виявляється тінню, чи порожньою, чи оманливою. Нелегко мені сказати, на кого я серджуся більше: чи на тих, що оголошують нас нічого не знаючими, чи на тих, хто і можливість нічого не знати у нас відбирає.

Бувай здоровий.

Сенека вітає Луцилія!

(1) Те, чого ти бажаєш, – щоб я написав про розподіл філософії, показав окремі члени її величезного тіла, річ корисна і для того, хто прагне мудрості, необхідна. Бо безпосередньо через часткове легше підійти до пізнання цілого. О, якби вся філософія могла постати, подібно всесвіту, коли вона відкриває перед нами увесь свій лик! Якими схожими були б ці видовища! Тоді б філософія напевне примусила б всіх смертних милуватися нею і покинути те, що ми, не відаючи справжнє про велике, вважаємо великим. Але нам таке не дано, і доводиться дивитись на неї так само, як споглядаємо ми всесвіт, – по частинах.

(2) Правда, душа мудреця охоплює всю її громаду, оббігаючи її з тією ж швидкістю, з якою наше око оббігає небо; але нашому погляду, слабкому і на близькій відстані і змушеному пробиватися крізь туман, легше розглянути все окремо, тому що цілого нам не охопити. Я зроблю, що ти просиш, і розділю філософію на частини, але не на шматки: бо корисно розділити її, а не розшматувати, тому що схопити дуже дрібне не легше, ніж дуже велике.

(3) Народ розписує по трібах, військо ділиться на центурії. Все, що розрослось, пізнається легше, якщо належним чином розчленоване на частини, не дуже дрібні, як я сказав, і не чисельні. У надмірній роздробленості та ж вада, що у нерозчленованості. Що розтерте в пилюку, те не має порядку.

(4) Перш за все, по-твоєму, я маю сказати, чим відрізняється мудрість від філософії. Мудрість є довершене благо людського духу, філософія ж – любов і прагнення мудрості. Філософія вказує туди, куди прийшла мудрість. Чому філософія називається так, ясно: саме ім’я її говорить про це.

(5) А мудрість деякі визначили як «знання всього божественного і людського», деякі ж говорили, що «бути мудрим – значить, пізнати все божественне і людське та його причини». Мені це доповнення здається зайвим: бо «причини» – лише частка «всього божественного і людського». І філософію визначали то так, то сяк: одні говорили, що вона є турбота про доброчинність, інші – турбота про виправлення духу; деякі ж називали її прагненням мислити правильно.

(6) Одне відомо майже твердо: між мудрістю і філософією є відмінність. Бо не може бути, щоб пошукачі і те, що шукають були тотожними. Яка відмінність між жадібністю, яка бажає, і грошима, яких бажають, така ж вона між філософією і мудрістю, яка є її кінцевим результатом і нагородою. Філософія – в дорозі, мудрість – в її кінці.

(7) Мудрість – це те, що греки називають σοφια. Це слово було вживане і у римлян, як тепер вживане слово «філософія». Це засвідчать тобі і давні тогати, і напис на пам’ятнику Доссену:

(8) Деякі з наших, хоч філософія є турбота про доброчинність і прагне до неї як до мети, вважали, що їх неможливо розлучити: бо немає ні філософії без доброчинності, ні доброчинності без філософії. Філософія є турбота про досягнення доброчинності через посередництво самої доброчинності; ні доброчинності не може бути, якщо про неї не турбуватися, ні турботи про доброчинність – без неї самої. Тут все інакше, ніж із стрільцем, який намагається здалеку влучити в що-небудь, коли той, хто цілиться і ціль – в різних місцях; і інакше, ніж з дорогами, які ведуть в місто, але лежать поза ним. Шлях до доброчинності йде через неї саму. Отже, філософія і доброчинність нероздільні.