Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(9) Перейду до музики. Ти вчиш мене, як узгоджуються між собою високі і низькі голоси, як виникає суголосність, хоч струни видають різні звуки. Зроби краще так, щоб в душі моїй була злагода і мої помисли не розходились між собою! Ти показуєш мені, які лади звучать жалісно; покажи краще, як мені серед негараздів не зронити ні звука жалю!

(10) Геометрія навчає мене вимірювати мої володіння; нехай краще пояснить, як мені виміряти, скільки землі треба людині! Вона навчає мене рахувати, пристосувавши пальці на службу скупості; нехай краще пояснить, яка пуста справа ці підрахунки! Той, чия казна втомлює рахівників, не щасливіший від інших; навпаки, яким би нещасним був власник зайвого майна, якби його самого примусили порахувати, скільки йому належить!

(11) Яка мені користь від уміння розділити поле, якщо я не можу розділитися з братом? Яка мені користь до тонкощів підрахувати в югері кожен фут і не втратити жодного, який може вислизнути від межової міри, якщо я тільки відчуватиму прикрість, дізнавшись, що сильний сусід обманом відрізав у мене шматок поля? Мене навчають, як не втратити нічого з моїх володінь, а я хочу навчитися, як залишитися веселим, втративши все.

(12) «Але ж мене виживають з батьківського, з дідівського поля!» – А до твого діда чиїм це поле було? Можеш ти пояснити, кому воно належало – хай не людині, а племені? Ти прийшов сюди не господарем, а поселенцем. На чиїй землі ти поселенець? Якщо все буде з тобою благополучно, – у власного спадкоємця. Правники стверджують, що суспільне надбання не присвоюється за давністю володіння; а те, що ти зайняв, те, що називаєш своїм, загальне надбання і належить всьому роду людському.

(13) Прекрасна наука! Ти умієш виміряти коло, привести до квадрату будь-яку фігуру, яку бачиш, називаєш відстані між зірками, немає в світі нічого, що не піддалось би твоїм вимірам. Та якщо ти такий знавець, виміряй людську душу! Скажи, велика вона чи нікчемна! Ти знаєш, яка з ліній пряма; для чого тобі це, якщо в житті ти не знаєш прямої дороги?

(14) Перейду до тієї науки, яка похваляється знанням неба, якій відомо,

Для чого нам ці знання? Щоб тривожитись, коли Сатурн і Марс опиняться в протистоянні чи коли Меркурій зайде увечері на виду у Сатурна? Краще мені завчити, щоб вони, де б не були, завжди були сприятливими і не могли змінитись.

(15) Їх веде непорушними шляхами віковічний порядок доль, вони рухаються за встановленим порядкою змін і або управляють усіма подіями, або передбачають їхній результат. Та якщо в них причина всього, що б не сталося, який смисл знати те, чого не можна змінити? А якщо вони все передбачають, – яка користь в передбаченні неминучого? Знай, не знай, – все одно станеться.

Але й так все в достатній мірі і понад неї передбачено, щоб я був застрахований від підступів.

(17) «Хіба не одурить мене прийдешній час? Бо ж дурить все, що застає зненацька того, хто нічого не відає». Що буде, я не відаю, а що може бути, – знаю. І ніщо не приведе мене до відчаю, бо, я чекаю на все, а коли щось мене омине, я вважаю це вдачею. Прийдешній час одурить мене, якщо помилує; та й цим не одурить: бо якщо я знаю, що все може статися, то знаю також, що не все станеться неодмінно. Тому я чекаю на вдачу, але готовий і до бід.

(18) Тобі доведеться змиритися, якщо я тут зійду з приписаного тобою шляху. Бо ти не примусиш мене віднести до вільних мистецтв те, чим займаються живописці чи ж скульптори, мармурники та інші прислужники розкоші. І борців, у яких вся наука – олія та пилюка, я виганяю з числа тих, хто зайнятий вільними мистецтвами, – інакше мені доведеться прийняти туди і тих, хто змішує мазі, і кухарів, і всіх решту, що пристосували свій розум до наших насолод.

(19) Скажи мені, прошу, що спільного зі свободою мають ці товстуни з ожирілим тілом і схудлою старечою душею, що блюють натщесерце? І невже ми будемо вважати вільним мистецтвом все, в чому вправлялася, не присівши, молодь в часи наших предків: метання списа, удари колом, верхова їзда, володіння мечем? Вони не вчили дітей тому, чому навчаються, не рухаючись. Але ні те, ні інше не навчає доброчинності і не живить її. Який сенс правити конем і стримувати його біг вуздечкою, поки тебе самого несуть неприборкані пристрасті? Який сенс перемагати в боротьбі і в кулачному бою, коли тебе самого перемагає гнів?