Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(17) Доброчинність стоїть вище цього; її цінують не за позичене надбання, і сама вона не вважає благом те, що дістається всякому. А ось мистецтво лікування чи керування кораблями захоплюватися такими речами не забороняє. Можна не бути людиною добра – і бути лікарем, бути керманичем, бути граматиком і, певно що, не гірше, ніж кухарем. Кому дісталося мати що-небудь одне, того ти не назвеш ким завгодно. Хто чим володіє, такий і він сам.

(18) Грошовий ящик коштує стільки, скільки в ньому лежить, а сам іде тільки на додачу до того, що в ньому лежить. Хто цінить повний капшук вище того, чого варті заховані в ньому гроші? Те ж саме – і власники великих багатств: вони йдуть тільки на додачу і як прибавка до цих багатств. Чим повен великий мудрець? Величчю духу. Значить, це сказано вірно: «що дістається і людині мерзенній, те не благо».

(19) Я ніколи не погоджусь, що не знати болю – благо: болю не відає цикада, не відає блоха. Не визнаю я благом спокій і відсутність турбот: хто такий же ледар, як черв’як?

Ти запитаєш, що робить людину мудрою? Те ж, що бога – богом. Дай їй щось божественне, небесне, величне. Благо дістається не кожному, і не кожного власника стерпить. (20) Поглянь,

(21) Все це поділено між різними краями, щоб необхідним був обмін між смертними, щоб вони хотіли щось одне в одного отримати. І вище благо має своє місце; воно народжується не там, де слонова кістка, не там, де залізо. Ти запитаєш, де житло вищого блага? В душі! Та й вона, якщо не буде чистою і незаплямованою, не прийме в себе бога!

(22) «Благо не народжується зі зла; а багатство народжуються від скупості; значить, багатство – не благо». – Нам говорять, що неправильно, ніби добро не виникає із зла: бо святотатством і крадіжкою добуваються гроші. І святотатство, і крадіжка – зло, звичайно, та лиш настільки, наскільки з них виходить більше зла, ніж блага; вони приносять прибуток, але з ним страх, тривогу, душевні і тілесні муки.

(23) Хто так говорить, той нехай неодмінно визнає, що святотатство – і зло, оскільки приносить багато зла, і благо, хоч би частково, тому що приносить і дещо хороше. Чи може бути щось жахливіше? Втім, ми ж переконались, що і святотатство, і крадіжка, і перелюбство тепер вважаються благом. Скільки людей не червоніє, вчинивши крадіжку, скільки хвалиться перелюбством? За дрібні святотатства карають, за великі нагороджують тріумфом.

(24) Подумай ще і про те, що святотатство, якщо воно благо хоч би частково, доведеться визнати чесним і назвати правильним: бо у нас це справа звична, хоч ніхто зі смертних і думки такої не допускає. Отже, благо не може народитися від зла. А якщо святотатство, як ви говорите, є зло тільки тому, що тягне за собою багато зла, то відмініть покарання, пообіцяйте безпеку – і воно стане благом сповна. Між тим покарання за великі злодіяння в них самих.

(25) Повторюю, ти помиляєшся, відкладаючи кару до в’язниці, до ката: вона починається, тільки злодіяння вчинене, навіть поки вчиняється. Благо також не народиться від зла, як смоква – від оливи. Яке насіння, такі і плоди: хороші виродитись не можуть. Як із сороміцького не народитися чесному, так і благу із зла: бо чесне і благе – одне й те ж.

(26) Один з наших відповідав так: «Припустимо, що гроші – благо, звідки б вони не взялися; тоді гроші, нехай навіть здобуті святотатством, непричетні до святотатства. Розумій це так: в одній посудині знаходяться і золото, і гадюка; ти дістанеш золото з посудини, тому що в ньому гадюка, але посудина не тому дає золото, що в ньому гадюка, а незважаючи на те, що в ньому гадюка. Так само і святотатство приносить прибуток не тому, що святотатство це ганебно і злочинно, а тому, що в ньому є і прибуток. Як в названій посудині зло – це гадюка, а не золото, так і в святотатстві зло – це злочин, а не прибуток».

(27) Та я не згоден: бо тут і там справа виглядає по-різному. Там я можу дістати золото без гадюки, а тут мені не отримати прибуток без святотатства. Прибуток тут не поруч із злочином, а вперемішку з ним.

(28) «Якщо в гонитві за чим-небудь ми час від часу потрапляємо в біду, то предмет наших бажань не благо; а в гонитві за багатством ми час від часу потрапляємо в біду – отже, багатство не є благом». – Нам говорять: «Ваше положення стверджує дві речі. Перша – що в гонитві за багатствами ми час від часу потрапляємо в біду. Але час від часу потрапляємо ми в біду і в гонитві за доброчинністю. Людина мандрує морем заради освіти – і корабель тоне або ж людина потрапляє в полон».