Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(29) Друге твердження таке: «Те, через що ми потрапляємо в біду, не є благом». Та з нього зовсім не випливає, що ми потрапляємо в біду лише через багатство чи насолоду. Якщо ж саме через багатство ми час від часу потрапляємо в біду, воно не тільки не благо, а й зло, ви ж про нього говорите тільки, що воно не є благо. Окрім того, ви навіть визнаєте, що багатство не зовсім безкорисне, зараховуєте його до зручностей, тоді як за вашими міркуваннями виходить, що воно і зручністю не буде – стільки у нас через нього неприємностей».

(30) На це дана була така відповідь: «Ви помиляєтесь, відносячи неприємності на рахунок багатства. Воно нікому не вчиняє зла: кожному шкодить або власна дурість, або чужа підлість. Так сам меч нікого не убиває, але служить знаряддям убивці. Якщо через багатство тобі нашкодили, це не значить, що нашкодило тобі багатства».

(31) Посідоній (по-моєму, він!) говорить краще: «Багатство причина бід не тому, що саме воно що-небудь вчиняє, а тому, що підбурює вчинити». Є істотна причина, яка не може не шкодити сама по собі, і є причина попередня; ось попередня причина і закладена в багатствах. Вони роблять душу зарозумілою, народжують пиху, накликають заздрість, до того роблять несамовитим розум, що чутки про наші гроші, хоч і небезпечні, приємні нам.

(32) А благу личить бути вільним від усілякої вини; воно не розбещує душу, не збурює, а якщо піднімає і робить ширшою, то без зарозумілості. Що благо, те дає впевненість, а багатство – лише зухвалість; що благо, те дає велич духу, а багатства – лише нахабство. Бо нахабство не що інше, як оманлива ознака величі.

(33)«Так виходить, що багатство не тільки не благо, а й зло». – Воно було б злом, якби шкодило саме по собі, тобто, як я сказав, було б діючою причиною; в ньому ж закладена лише попередня причина, і не тільки та, що збурює душі, але і така, що приманює. Бо багатство є деяким образом блага, таким правдоподібним, що більшість людей йому вірять.

(34) В доброчинності теж закладена попередня причина, яка викликає заздрість, – бо багатьом заздрять через їхню мудрість, багатьом – через їхню справедливість; але причина ця не закладена в доброчинності як такій, в ній немає правдоподібності. Проте набагато більше правдоподібний той образ, що доброчинність посилає в душі людей, збуджуючи їх любити її і шанувати.

(35) Посідоній говорить, що умовивід має бути таким: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, не є благом; а багатство, міцне здоров’я та інші подібні речі нічого такого не дають і, значить, не можуть бути благами». Той же умовивід Посідоній викладає ще різкіше: «Те, що не дає душі ні величі, ні упевненості, ні безтурботності, а, напроти, робить її нахабною, пихатою і зарозумілою, є зло; випадкове ж штовхає душу до цих вад; отже, випадкове не може бути благом».

(36) «Але якщо так міркувати, то воно не буде і зручністю». Одна справа зручність, інша – благо. Зручність є те, в чому більше користі, ніж обтяжливості; благо має бути непідробним і зовсім нешкідливим. Благо – не те, що в більшій мірі корисне, а те, що тільки корисно.

(37) Зручності, окрім того, можуть діставатися і тваринам, і людям недосконалим і нерозумним. З ними можуть бути змішані й неприємності, проте вони називаються зручностями і оцінюються по тому, чого в них більше. Благо дістається на долю одному мудрецеві і має бути без ґанджу.

(38) Тепер наберись мужності! Тобі залишився один вузол – але вузол Геркулесів. «Із зла не виникає благо; але з багатьох бідностей виникає багатство; отже, багатство не є благом». – Цього умовиводу наші не визнають; він придуманий перипатетиками, і вони ж його дозволяють. За словами Посідонія, Антіпатр так спростовував цей софізм, заяложений по усіх школах діалектиків:

(39) «Кажучи “бідність”, мають на увазі не наявність, а відсутність, або, як говорили в давнину, не бутність (греки теж говорять κατα στερησιν), – не те, що є, а те, чого немає. З багатьох пустих глеків нічого не наповниш. Багатства складаються з багатьох речей, а не з багатьох нестач. Ти розумієш бідність не так, як треба. Бути бідним не значить мати мало, а значить багато чого не мати. І зобов’язана людина цим іменем не тому, що у неї є, а тому, чого їй не вистачає».

(40) Мені було б легше висловити те, що я хочу, якби було латинське слово, яке позначає ανυπαρξια. Його якраз Антіпатр і прикладає до бідності. – А на мій погляд, бідність – не що інше, як убогість надбання. – В чому суть бідності і багатства, ми розберемося, коли у нас буде багато зайвого часу; але і тоді ми подивимось, чи не краще було б зробити бідність не такою гіркою, а багатство – не таким зарозумілим, ніж вести тяжбу про слова, наче про предмети вже виказаного судження.