Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(5) Поки що успіхи мої невеликі: я не насмілююсь на очах у всіх задовольнятися малим, і досі мене турбують думки проїжджих. А треба підняти голос проти думок всього роду людського: «Ви безумні, ви помиляєтесь! Ви захоплюєтесь зайвим і нікого не цінуєте за його справжні надбання! Зайде справа про майно тих, кому ви збираєтесь дати в борг чи надати послугу (бо ви і послуги записуєте в боргову книгу), – тут ви, старанні рахівники, берете на облік кожну статтю».

(6) «Володіння у нього обширні, та багато боргів; дім у нього прекрасний, та обставлений за чужий рахунок; ніхто так швидко не виведе напоказ челядь пишнішу, але позик він не повертає, а якщо розрахується з кредиторами, у самого не залишиться».

(7) Ти вважаєш його багатієм, тому що і в дорозі у нього з собою золотий посуд, тому що він оре у всіх провінціях, тому що книга з термінами позик у нього товста, а землі під самим містом так багато, що, якби мав він стільки навіть у пустельній Апулії, йому б всеодно заздрили. Ти все назвав, – а він бідний. – «Чому?» – Тому що має борги… – «Багато?» – Все. По-твоєму, є різниця, отримав він у борг від людини чи від фортуни?

(8) Чи важливо, що мули у нього вгодовані і всі однієї масті? Що візок увесь в різьбленні? Що «крилоногі скакуни

Від цього не стане кращим ні господар, ні мул.

(9) Марк Катон Цензор (його життя значило для держави не менше, аніж життя Сціпіона: один вів війну з нашими ворогами, другий – з нашими звичаями) їздив на мерині, та ще в’ючив його навхрест мішками, щоб возити з собою пожитки. Як би я хотів, щоб він зустрів по дорозі кого-небудь з наших красунчиків, що женуть перед собою скороходів, нумідійців і стовп пилюки! Без сумніву, він видається витонченішим Катона, і супроводу у нього більше; та серед всієї цієї розкоші наш пестун не може вирішити, чи взятися йому до меча чи до рогатини.

(10) Яким же славним був час, коли полководець-тріумфатор, колишній цензор, більше того – Катон задовольнявся однією конячиною, та й ту ділив з в’юками, що звисали по обидва боки. – І хіба ти б не віддав перевагу перед усіма вгодованими рисаками і скакунами одній тій конячці, якій стер спину сам Катон?»

(11) Та я бачу, предмет цей безкінечний, якщо тільки я сам не покладу йому край. Припиняю говорити про все те, що він, без сумніву, вгадував у майбутньому і бачив таким, яким воно й стало тепер, і що називав «клопотом». А тепер я хочу навести тобі декілька – зовсім небагато! – умовиводів, які стосуються доброчинності; з їхньою допомогою наші відстоюють думку, що її однієї досить для блаженного життя.

(12) «Усіляке благо і саме добре, і робить нас гарними; так те гарне, що є в музичному мистецтві, робить людину музикантом. Випадкове не робить нас гарними, а значить, і саме воно не благо». – Перипатетики на це відповідають, що наше перше положення неправильне. «Від того, що саме по собі гарне, не стають неодмінно гарними. В музиці бувають гарні і флейта, і струна, і усіляке знаряддя, пристосування, щоб на ньому грати; та жодне з них не робить людину музикантом».

(13) На це ми відповімо: ви не розумієте нашого посилання: «те гарне, що є в музиці». Ми маємо на увазі не те, що оснащує музиканта, а те, що його створює, ти ж береш начиння, необхідне для мистецтва, а не саме мистецтво. Якщо в самому музичному мистецтві є щось гарне, воно неодмінно зробить людину музикантом.

(14) Я розтлумачу це ще ясніше. Про гарне в музичному мистецтві можна говорити двояко, маючи на увазі і те, що допомагає роботі музиканта, і те, що допомагає самому мистецтву. Для роботи потрібні знаряддя і флейти, і органи, і струнні, які не стосуються самого мистецтва. Бо можна бути музикантом і без них, хоч, мабуть, і не можна застосувати своє мистецтво. Та для людини цієї подвійності немає: одне й те ж є благо і для неї самої, і для життя.

(15) «Що може дістатися на долю людині мерзенній і безсоромній, не є благом; багатства дістаються і звідникові, і ланісті, значить, багатство не є благом». – «Ваше положення не вірне, – скажуть нам, – бо і в граматиці, і в мистецтві лікаря, і в ремеслі керманича гарне дістається інколи, як ми бачимо, людям досить непримітним».

(16) Але ці мистецтва нікому не обіцяють велич духу, вони не прагнуть у вись, не гребують випадковим. А доброчинність піднімає людину над усім, що дороге смертним, і ні так званих благ, ні так званих бід вона не прагне і не боїться. Хелідон, один з улюбленців Клеопатри, володів величезними багатствами. Нещодавно Натал, людина з язиком таким же брехливим, як і нечистим (жінки очищувалися прямо йому в рот), сам був спадкоємцем багатьох і залишив багатьом спадок. Що ж, гроші зробили його нечистим, чи він осквернив гроші, які потрапляють деяким людям, наче золото у вигрібну яму?