Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(33) Я, втім, думаю, що відповідати треба по-іншому: буря не робить гіршим ні мистецтво керманича, ні застосування цього мистецтва на ділі. Керманич обіцяє тобі не щастя, а корисну роботу й уміння правити кораблем, – воно ж тим помітніше, чим більші йому ставить перепони яка-небудь випадкова сила. Хто міг сказати: «Нептуне, інакше як на вірному шляху ти цей корабель…», – той вартий свого мистецтва; буря ж заважає не справі керманича, а успіху.

(34) «Як же так, значить, керманичу не шкодить те, що не дає йому дійти до гавані, робить марними його зусилля і або несе його, або тримає і обеззброює?» – Шкодить, але не як керманичу, а як морському мандрівникові. Мистецтву керманича негода не тільки не шкодить, але й допомагає бути поміченим: в затишшя, як говориться, всякий може бути керманичем. Перепони вона створює судну, а не тому, хто ним править в ролі керманича.

(35) Бо у керманича їх дві: одна – спільна з усіма, хто сів на цей корабель, де він і сам – один з мандрівників; друга – особлива, оскільки він керманич. Буря шкодить йому як мандрівникові, а не як керманичу.

(36) І ще: мистецтво керманича – чуже надбання, воно належить тим, кого він везе, як мистецтво лікаря тим, кого він лікує. Мудрість же є загальна приналежність – і тих, серед кого мудрець живе, і його власна. Тому можна нашкодити керманичу, чий труд, що його він віддає іншим, буря зводить нанівець, (37) і не можна нашкодити мудрецеві: тут безсилі і бідність, і страждання, і решта життєвих негараздів. Бо його справа зводиться нанівець тільки в тому, що стосується інших. Сам він завжди діяльний, і з найбільшою віддачею тоді, коли фортуна йому в супротив: тоді-то він і робить діло самої мудрості, яка, як ми сказали, і спільним надбанням, і його власним.

(38) Та й тоді, коли його пригнічує яка-небудь необхідність, вона не заважає йому приносити користь людям. Бідність заважає йому показати, як треба керувати державою, – і він показує, як треба справлятися з бідністю. Нічого немає в його житті, що не служило б справі мудрості. Жодна участь, жодні обставини не відбирають у мудрого можливості діяти: бо його діло – подолати те, що заважає всякій справі. Йому до снаги подолати і удачі, і біди: над одними він владний, інші перемагає.

(39) Повторюю, він так себе загартував, що знаходить свою доброчинність і в щасті, і в нещасті, так як дивитись буде лише на неї саму, а не на те, що дає привід її виказати. Йому не заважають ні бідність, ні біль, ні все інше, що відлякує невігласів і примушує їх утікати. Тобі здається, біди пригнічують його? Ні, служать йому!

(40) Фідій умів ліпити не тільки з слонової кості; ліпив він і в бронзі, а дали б йому мармур чи інший камінь, дешевший, – він зробив би найкраще, що тільки можна з нього виліпити. Так і мудрець покаже, що таке доброчинність, якщо можливо, – серед багатств, якщо ні, – в бідності, якщо вдасться, – на батьківщині, якщо ні, – у вигнанні, якщо вдасться, – полководцем, якщо ні – солдатом, якщо вдасться, – здоровим, якщо ні, – калікою. Якою б не була його доля, він зробить з неї щось достойне пам’яті.

(41) Є приборкувачі диких звірів, що змушують найлютіших тварин, одна зустріч з якими страшна, під ярмом возити людину. Не задовольняючись приборканням кровожерності, вони привчають їх жити з ними разом. Левам наглядач засовує руку в пащу, сторож цілує своїх тигрів, слонів, крихітний ефіоп примушує присідати на коліна і ходити на мотузці. Мудрець – як вони: його мистецтво – приборкувати біди. І страждання, і злидні, і наруга, і темниця, і вигнання, які всюди навіюють жах, як тільки потрапляють до нього, стають лагідними.

Бувай здоровий.

Сенека вітає Луцилія!

(1) Я пишу тобі з садиби Сціпіона Африканського, де вшанував його мани і вівтар, який, здається мені, і є могилою великого чоловіка. Я переконую себе, що душа його повернулась в небо, звідки зійшла, – і не за те, що він командував чисельним військом (війська були і в шаленого Камбіза, для якого обернулося щастям саме шаленство), а за його надзвичайну скромність і вірність обов’язку, які, я вважаю, більше заслуговували захоплення в дні, коли він покинув батьківщину, ніж коли захищав її. Або Сціпіон, або свобода повинні були піти з Риму.

(2) І він сказав: «Я нічого не хочу змінювати ні в законах, ні в постановах; нехай всі громадяни будуть рівноправними. Користуйся моїми благими діяннями без мене, вітчизно! Завдяки мені стала ти вільною, завдяки мені всі побачать, що ти вільна! Якщо я став більшим, ніж тобі в користь, – я йду!»