Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

Отож «помірність» ця обманна і марна, і думати про неї треба так само, як про заклики не дуже сильно божеволіти, не дуже сильно хворіти. (10) Управляти можна тільки доброчинністю, а не душевними недугами – їх легше викорінити, ніж приборкати. Чи є сумнів у тому, що застарілі і стійкі вади людського духу, які ми називаємо хворобами: скупість, жорстокість, розпутство, невірність обов’язку не можна стримати? Отже, не можна стримати і пристрасті, від яких прямий шлях до вад.

(11) Далі, якщо ти даси хоч трохи волs скорботі, страху, жадібності та іншим дурним пориванням, вони вийдуть з-під твоєї влади. Чому? Та тому що предмети, які їх збуджують, поза нами. Вони і ростуть залежно від того, великими чи малими є причини, що їх викликають. Тим сильнішим буде страх, чим виявиться більшим чи ближчим те, що лякає; тим гострішим буде бажання, чим багатшою буде нагорода, надія на яку його розпалює.

(12) Якщо ж нам не підвладне існування в душі пристрастей, то сила їхня – й поготів: якщо ти даси їм виникнути, вони будуть рости разом зі своїми причинами і якими тільки зможуть стати, такими і будуть. Додай і те, що вони, як би не були знищені, завжди набирають силу: бо все, що нам на погибель, не має міри. Хвороба легка спочатку, коли підкрадається, а потім хворе тіло гине і від найменшого напливу жару.

(13) Хто настільки безумний, щоб повірити, буцімто в нашій владі відхід тих речей, чиє начало нам не підвладне? Звідки мені взяти сили покінчити з тим, щ я не в змозі був не допустити? Між тим перегородити доступ легше, ніж задушити, допустивши.

(14) А деякі говорять про таку відмінність: «Якщо людина стримана і розумна, то дух її за своїм звичним станом і властивостями спокійний, але часом навпаки не спокійний. У звичайному своєму стані дух її не схильний ні до хвилювань, ні до скорботи, ні до страху, але є багато зовнішніх причин, які здатні його хвилювати».

(15) Ось що приміром вони хочуть сказати: людина хоч і не гнівлива, та інколи буває у гніві; хоч і не боязка, та інколи боїться; тобто вада остраху їй чужа, та відчуття боязні знайоме. Якщо погодитись з цим, то острах, з’являючись все частіше, перейде у ваду, і гнів, допущений в душу, змінить стан цієї душі, що раніше не знала гніву.

(16) І далі: хто не зневажає зовнішні причини і чогось боїться, той, коли треба буде хоробро йти на вогонь і клинки заради вітчизни, законів і свободи, буде зволікати і піде серцю наперекір. А в мудрому такого лицемірства бути не може.

(17) Окрім того, я вважаю, треба ось на що звернути увагу: не треба змішувати дві речі, які слід доводити окремо. Що тільки чесне є благом, – це один умовивід; а що для блаженного життя досить доброчинності – інше. Якщо тільки чесне є благом, то всі погодяться, що для блаженного життя досить доброчинності; і навпаки – ніхто не визнає, що тільки чесне є благом, якщо доброчинність одна лише робить нас блаженними.

(18) Ксенократ і Спевсіпп вважають, що блаженним можна стати і завдяки одній доброчинності, а ось чесне не є єдиним благом. І Епікур вважає, що той, хто володіє доброчинністю – блаженний, але самої доброчинності не досить для блаженного життя, тому що блаженними робить насолода, що насолода витікає з доброчинності, а не вона сама. – Безглузда відмінність! Бо ж він сам стверджує, що немає доброчинності без насолоди. А якщо вона завжди і нерозривно з нею пов’язана, значить, досить і її однієї: бо насолода, без якої доброчинності не буває, завжди при ній, навіть коли вона одна.

(19) Безглуздим є і твердження, ніби блаженним можна стати і через одну лише доброчинність, але вищого блаженства нею не досягнути. Я не розумію, як це можливо. Блаженне життя містить в собі довершене благо, неперевершене нічим, а якщо це так, то й блаженство довершене. Якщо немає нічого більшого й кращого, ніж життя богів, а блаженне життя божественне, значить, йому нікуди вже прагнути в висоту.

(20) Окрім того, якщо блаженне життя нічого не потребує, значить, блаженне життя досконале, і між блаженним і блаженнійшим життям різниці немає. Невже ти маєш сумнів, що блаженне життя є вищим благом? А якщо в ньому є вище благо, значить, є і вище блаженство. І як не можна нічого додати до вищого (бо що вище нього?), так і до блаженного життя, яке не буває без вищого блага. Якщо ти уявиш справу так, ніби один блаженніший, ніж інший, то доведеться тобі піти і далі, та уявити чисельну кількість ступенів вищого блага; а я розумію так, що вище вищого блага немає жодного ступеня.

(21) Коли один блаженніший за іншого, отже він віддасть перевагу чужому, більш блаженному життю перед своїм, а блаженний нічого чужого не бажає. Значить, або лишається таке блаженство, якому і блаженний віддав би перевагу перед своїм, або він віддасть перевагу не кращому; та або одне, або інше неймовірне! Завжди людина, чим вона розумніша, тим більше тягнеться до найкращого і бажає досягнути його будь-яким способом. Так чи може бути блаженним той, хто і може бажати чого-небудь ще, і винен?