Луцій Сенека: Моральні листи до Луцилія. Том II

(22) Я скажу, звідки береться ця омана. Люди не знають, що блаженне життя одне. Кращим понад усе його робить головна властивість, а не величина. Все одно, довге воно чи коротке, вільне чи обмежене, простягається на всі сторони, на всі можливі місця, чи зосереджене в одному. Хто оцінює його по частинах, по числу і мірі, той відбирає в нього найкраще. Що це? Те, що блаженне життя завжди повне.

(23) Я вважаю, мета їжі і пиття – ситість. Один з’їсть більше, інший менше, – а різниці немає: обоє вже ситі. Один вип’є більше, інший менше, – а різниці немає: обоє втамували спрагу. Один прожив багато років, інший – мало; але й це не має значення, якщо довголіття дало першому стільки ж блаженства, скільки другому – короткий вік. Той, кого ти називаєш не таким блаженним, зовсім не блаженний: саме це слово не допускає обмеження.

(24) «Хто хоробрий, той не знає страху; хто не знає страху, той не знає і печалі; хто не знає печалі, той блаженний». Цей умовивід належить нашим. Його намагаються заперечувати так: ми, мовляв, річ невірну і суперечливу стверджуємо як загальновизнану, кажучи, що хоробрий не знає страху. «Невже ж хоробрий не злякається бід, які близько підступили? Це говорить швидше про безумство або шаленство, ніж про хоробрість. А хоробрий просто стриманий у своєму остраху, хоч і не позбавлений його зовсім».

(25) Ті, хто так стверджує, припускаються тієї ж помилки: у них доброчинність підміняється не такою сильною вадою. Бо той, хто боїться, нехай не так часто і менше, все ж не цурається зла, хоч і не такого болісного. – «А по-моєму, той, хто не боїться бід, які близько підступили, безумний». – Ти правий, якщо мова йде про біди; а якщо він знає, що це не біди і єдиним злом вважає ганьбу, то напевно буде спокійно спозирати небезпеки і зневажати те, що іншим страшно; бо коли не боятися бід властиво нерозумному чи безумцю, виходить, що всякий буде тим боязкіший, ніж він розумніший.

(26) «По-вашому, хоробрий сам підставить себе під удар». Анітрохи! Він хоч і не боїться небезпеки, але уникає її: обережність йому властива, страх – ні. – «Що ж, ні смерті, ні ланцюгів, ні вогню, ні інших знарядь фортуни він не буде страшитися?» – Ні! Він знає, що все це уявні, а не справжні біди, пострахи людського життя.

(27) Опиши йому полон, побої, ланцюги, злидні, тіло, яке змучили хвороби або насильства, – все, що тобі спаде на думку; він віднесе це до числа безпричинних страхів. Боятися таких речей повинні боязкі. Чи, по-твоєму, може бути злом те, на що нам доводиться інколи йти зі своєї волі?

(28) Ти запитаєш, що є справжня біда? – Піддатися тому, що іменується бідами, і віддати їм свою свободу, заради якої треба все перенести. Свобода гине, якщо ти не зневажиш все, що накидає ярмо. Не було б сумнівів у тому, що належить хороброму, якби знали, в чому справжня хоробрість. Це – не зухвалість наперекір розуму, не пристрасть до небезпеки, не прагнення назустріч жахам. Хоробрість є уміння розрізняти, що біда і що ні. Вона пильно оберігає себе, і вона ж терпляче зносить все, що має облудний лик біди.

(29) «Як же так? Якщо над головою хороброго мужа буде занесений меч, якщо йому будуть пронизувати одну за іншою частини тіла, якщо він побачить, як нутрощі вивалюються йому на коліна, якщо для того, щоб він сильніше відчув тортури, їх будуть повторювати і пускати свіжу кров з підсохлих ран, ти скажеш, що він не боїться і не страждає?» – Страждає, звичайно; бо людських почуттів ніяка доброчинність не відбирає, – але не боїться і, непереможений, дивиться зверхньо на свої страждання. Ти запитаєш, що у нього тоді на душі? Те ж, що у тих, хто намагається підбадьорити хворого друга.

(30) Біда – це те, що шкодить; шкодить – значить робить гірше; але страждання і бідність не роблять нас гіршими, отже, це не біди. «Але ці ваші твердження облудні: не завжди шкодити – значить робити гірше. Буря і негода шкодять керманичу, але не роблять його гіршим».

(31) У стоїків і на це є відповідь. І керманич через бурі і грози стає гіршим, тому що не може втілити свої наміри і дотриматися напрямку; в своєму мистецтві він не стає гіршим, в своїй справі – стає. – Перипатетики говорять на це: «Значить, і мудреця роблять гіршим бідність, страждання і таке інше в цьому роді: вони не відбирають у нього доброчинності, але справі її заважають».

(32) Це було б сказано вірно, якби обставини у керманича і у мудреця були одні і ті ж. Мета мудреця не в тому, щоб неодмінно досягати в житті всього, за що б він не взявся, а в тому, щоб все робити правильно; мета ж керманича – неодмінно привести корабель у гавань. Мистецтва – прислужники, вони повинні давати, що обіцяли, мудрість господня і наставниця. Мистецтво служить життю, мудрість керує ним.