Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(20) «Так що ж, вільні мистецтва і науки нічого не дають нам?» – Дають, і багато, але не для доброчинності. Бо і ті ручні ремесла, що всіма визнані як низькі, оснащують життя багатьом, але доброчинності не стосуються. «Для чого ж ми даємо освіту синам, навчаючи їх вільним мистецтвам?» – Справа не в тому, що вони можуть дати доброчинність, а в тому, що вони готують душу до її сприйняття. Як начала, що у давніх називалися грамотою і дають хлопчикам основи знань, хоч не навчають їх вільним мистецтвам, але готують ґрунт для навчання їм ближчим часом, так і вільні мистецтва, хоч і не ведуть душу до доброчинності, але полегшують шлях до неї.

(21) Посідоній розрізняє чотири види мистецтв: буденні і низькі, потішні, дитячі і вільні. Буденні – це ручні ремесла, зайняті усім тим, чим оснащується життя; вони навіть і не прикидаються благородними чи шановними.

(21) Потішні – це ті мистецтва, чиє призначення насолоджувати око й слух. До них можна зарахувати і винахід усякого роду пристосувань, як помостів, які самі по собі піднімаються, настилів, які безшумно ростуть вгору, – всього, що служить для раптових змін, коли те, що було суцільним, розпадається, краї провалу за власним почином сходяться, підвищення потрохи знижується. Такі речі вражають невігласів, які дивуються всьому несподіваному, не знаючи причин.

(23) Дитячі, які мають дещо спільне з вільними, – це ті мистецтва, які у греків називаються εγκυκλιοι, а у нас – вільними. Єдині ж справді вільні, чи навіть, вірніше буде сказано, які дають свободу мистецтва, це ті, які переймаються доброчинністю.

(24) Оскільки одна частина філософії, продовжує Посідоній, займається природою, інша – звичаями, третя людським розумом, постільки і весь натовп вільних мистецтв претендує посісти в ній місце. Коли мова йде про питання природознавства, філософія опирається на свідчення геометрії, яка є частиною того, чому вона допомагає.

(25) Але багато що нам допомагає, не будучи частиною нас самих; а будь воно нашою частиною, допомоги від нього б не було. Їжа підмога тілу, але не його частина. Послуги геометрії дещо нам дають, але філософії вона потрібна так само, як їй самій ковальська справа; проте вона – не частина геометрії, як і геометрія – не частина філософії.

(26) Окрім того, у кожної з них – свої межі. Мудрець досліджує і пізнає причини природних явищ, геометр відшукує і вираховує їх число і міру. Яким незмінним є порядок небесних тіл, яка їхня сила і природа, – все це знає філософ; а хто вираховує їхній рух і повернення, хто збирає спостереження про те, як вони сходять і заходять, а інколи ніби стоять на місці, хоч небесним тілам стояти і не можна, той математик.

(27) Нехай мудрець знає, з якої причини в дзеркалі виникає відображення; геометр же може сказати, як далеко повинен стояти предмет від відображення і яке відображення дає та чи інша форма дзеркала. Що сонце величезне, доведе філософ; яка його величина, вкаже математик, який користується в роботі деяким досвідом і навиком, але має, щоб працювати, запозичувати деякі основні положення. А якщо основи мистецтва – позичені, воно несамостійне.

(28) Філософія нічого не шукає на стороні, своє завдання вона зводить від землі. Математика, так би мовити, займає поверхню, вона будує на чужій землі, бере зі сторони ті начала, завдяки яким досягає подальшого. Коли б вона йшла до істини сама по собі, коли б могла обійняти увесь світ і всю природу, тоді я сказав би, що вона багато дає людській душі, бо, думаючи про небо, та сама росте і вбирає дещо вище.

Лише одне робить душу досконалою: непорушне знання добра і зла [яке доступне тільки філософії] – бо ніяка інша наука добра і зла не досліджує.

(29) Розглянемо по черзі чесноти. Хоробрість є презирство до всього страшного; вона нехтує тим, що вселяє жах і схиляє під ярмо нашу свободу, кидає йому виклик, переламує його. Так невже її загартовують вільні мистецтва? Вірність є найсвятішим благом людського серця, її жодна необхідність не примусить обманювати, ніяка нагорода не спокусить. Вона говорить: «Пали, бий, убивай – я не зраджу! Чим сильніший біль буде випитувати таємниці, тим глибше я їх сховаю». Чи можуть вільні мистецтва і науки зробити нас такими? Стриманість вимірює насолоди; одні вона з ненавистю виганяє, інші урівнює і скорочує до здорової межі, ніколи не наближаючись до них заради них самих. Вона знає, що краща міра для всього бажаного – взяти не скільки хочеться, а скільки необхідно.

(30) Людяність забороняє бути зверхнім з товаришами, бути скупим; вона і в словах, і в справах, і в почуттях показує всім м’якість і ласку, нічию біду не вважає чужою, своє благо любить понад усе тоді, коли воно служить на благо іншому. Невже вільні мистецтва навчать нас таким звичаям? Ні, – так які і простоті, скромності і помірності; так які задовольнятися малим і бережливості; так як милосердю, яке оберігає чужу кров не менше ніж свою і знає, що людина не повинна користуватися силами іншої людини марнотратно.