Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(31) «Але якщо ви згодні, що без вільних мистецтв і наук не досягнути доброчинності, то як же ви стверджуєте, ніби вони нічого для доброчинності не дають?» – Без їжі теж не досягнути доброчинності, хоч їжа до доброчинності стосунку не має. Деревина нічого не дає кораблеві, хоч кораблі бувають тільки з дерева. Немає причин, повторюю, думати, ніби речі виходять за допомогою того, без чого вони вийти не можуть.

(32) Можна сказати і так: доброчинність досягається і попри вільні мистецтва; хоч доброчинності і треба навчатися, навчаються їй не через їхнє посередництво. Чому я повинен вважати, що той, хто не знає грамоти, не може стати мудрим, як ніби мудрість вся в грамоті? Вона викладається на ділі, а не на словах, і я не впевнений, чи не буде пам’ять міцнішою без усілякого зовнішнього підґрунтя.

(33) Мудрість велика і обширна, їй потрібно багато простору; треба вивчити все про справи божі і людські, про минуле і про майбутнє, про швидкоплинне і про вічне, про час, – а про нього одного, ти сам бачиш, скільки є питань? Перший – чи є він сам по собі дещо? Потім чи було що-небудь до часу, без часу? Чи виник він разом зі світом? Чи до виникнення світу, оскільки було дещо, був і час?

(34) І про одну тільки душу не перелічити питань: звідки вона? яка вона? коли виникає? як довго існує? Чи переходить з місця на місце, чи міняє житло, коли перекидається у все нові види живих істот? чи їй суджене тільки однократне рабство, а потім, відпущена на волю, вона блукає у всесвіті? чи тілесна вона чи ні? що вона буде робити, коли ми перестанемо бути її знаряддям? як вона скористається свободою, коли втече з тутешньої темниці? чи забуде колишнє? чи спізнає себе, лиш тільки розлучиться з тілом і полине у вишину?

(35) Яку б частину божественних і людських справ ти не взяв, тебе втомить незліченна кількість речей, що потребують дослідження і заучування. Щоб усі вони, величезні і чисельні, могли знайти вільне пристанище, слід вигнати з душі все зайве. В таку тісняву доброчинність не залучити: великому потрібен широкий простір. Все геть! Нехай серце буде вільним для неї однієї!

(36) «Але ж знання багатьох наук приємне». – Ні, з кожної належить нам запам’ятати лише стільки, скільки необхідно. По-твоєму, догани заслуговує той, хто накопичує зайве і хвалькувато виставляє в домі коштовні речі, а той не заслуговує, хто загромаджує свій розум непотрібним начинням усіляких наук? Прагнути знати більше, ніж треба, це теж вид нестриманості.

(37) До того ж гонитва за вільними мистецтвами і науками робить людей надокучливими, балакучими, настирливими і самовдоволеними; завчивши зайве, вони через це нездатні вивчити необхідне. Граматик Дідім написав чотири тисячі книг. Я пожалів би і того, хто прочитав стільки зайвого! В одних книгах досліджується, де батьківщина Гомера, в інших – хто справжня мати Енея, в третіх – чому більше в житті віддавав перевагу Анакреонт, хтивості чи пияцтву, в четвертих – чи була Сафо продажною розпусницею, та інші речі, які, якби ми їх знали, слід було б забути.

(38) Ось і говори тепер, що життя не довге. Та якщо ти візьмеш наших, я й тут покажу тобі багато такого, що треба б відрубати сокирою.

Більшої витрати часу, більшої докуки для чужих вух варта похвала: «Ось начитана людина!» Будемо ж задоволені назвою простішою: «Ось людина добра!»

(39) Невже мені слід розгортати літописи всіх племен, відшукуючи, хто першим почав писати вірші, вираховувати без календаря, скільки років пройшло між Орфеєм і Гомером, дізнаватися всі дурості, якими Арістарх помережив чужі вірші, губити свій вік на підрахунок складів? Невже мені не відводити очей від піску геометрів? Чи настільки я забуду рятівний вислів: «Бережи час!»? Все це я буду знати, – а чого не дізнаюсь?

(40) Граматик Апіон, який в часи Гая Цезаря мандрував по всій Греції і в кожній общині його було прийнято в ім’я Гомера, говорив: «Гомер вичерпав обидва свої предмети в «Іліаді» і в «Одиссеї» і приєднав до своєї праці початок, який охопив всю Троянську війну». А як доказ він наводив таке: «Поет навмисно поставив на початку першого вірша дві букви, які позначали число книг».

(41) Нехай знає такі речі той, хто хоче бути всезнайкою і не бажає подумати, скільки часу відбирає у тебе нездоров’я, скільки – справи, громадські і приватні, скільки – справи повсякденні, скільки – сон? Виміряй свій вік! Не так вже багато він вміщує!

(42) Я говорив про вільні мистецтва, – та скільки зайвого є у філософів! Скільки такого, що і не може згодитися! І філософи опускалися до розділення складів, до вивчення властивостей сполучників і прийменників, і філософи заздрили граматикам і геометрам. Все, що було зайвого в їхніх науках, вони перенесли в свою. Так і вийшло, що говорити «не уміли с більшою потугою, аніж жити».