Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(17) Але треба ще густою тінню проганяти літню спеку. – Що ж, хіба давнина не залишила багато затишних місць, видовбаних чи безжальним часом, чи іншою якою причиною, що перетворилися на печери? Що ж, хіба не робили вручну плетінок з будь-якої лози, не обмазували їх дешевою глиною, не вкривали потім покрівлю соломою, чи чим-небудь принесеним з лісу і не проводили безтурботно зиму під дощами, які стікали зі скатів? Що ж, хіба не ховаються в землянках племена, що живіть поблизу Сіртів, у яких через надмірну сонячну спеку немає надійнішого притулку для захисту від спеки, ніж сам висушений ґрунт?

(18) Природа, яка дозволила всім тваринам жити легко, не була такою ворожою до людини, щоб вона одна не могла обійтись без наук і ремесел. Немає нам від неї такого наказу, немає необхідності через силу добувати те, без чого не прожити. Ми народжені на все готове, але, перенаситившись легко доступним, прирекли себе на труднощі. Все, що тепер дістається ціною чисельних клопотів: і дах, і одяг, який зігріває тіло, і їжа, траплялося на кожному кроці і давалось задарма чи було варте малих затрат, тому що міру вказувала необхідність. Ми самі зробили все коштовним і рідкісним, зробили так, що без великого і різноманітного уміння нічого не можна здобути.

(19) А природа дає вдосталь всього, чого вона потребує. Пристрасть до розкоші відійшла від природи, вона щоденно сама себе розпалює і росте вже багато століть, винахідливістю сприяючи вадам. Спочатку вона побажала зайвого, потім протиприродного, а наостанок перетворила душу в рабиню тіла і примусила її служити його похоті. Всі ці ремесла, шум яких розбурхує місто, працюють на потребу тілу, якому раніше відпускали стільки, скільки рабу, а тепер підносять все, як господарю. Тому в тій майстерні тчуть, в цій кують, в тій варять парфуми, тут навчають зніженим рухам тіла, там – зніженим, розслабленим наспівам. Загубилася природна міра, яка обмежувала бажання необхідним; тепер бажати, скільки треба, значить, виглядати селюком або жебраком.

(20) Важко повірити, Луцилію, до чого легко приємність речей відводить геть від істини навіть великих людей. Ось Посідоній (по-моєму, один з тих, чий внесок в філософію більший, ніж чийсь інший): йому хочеться описати спочатку, як одні нитки сукаються, інші тягнуться з м’якого розпушеного волокна, потім як підвішений тягар випрямляє і натягує основу, як пропущений уток, щоб пом’якшити жорсткість основи, яка стискає його з двох боків, бердом притискається нитка до нитки, і він говорить, ніби ткацьке мистецтво винайшли мудреці, забуваючи, наскільки пізніше було придумано більш тонкий його вид, коли

А що коли б довелось йому подивитись на тканини нашого часу, з яких шиється одяг, який не тільки нічого не приховує, а й не захищає не тільки тіло, а й сором?

(21) Потім він переходить до землеробів і не менш красномовно описує землю, кілька разів зорану плугом, щоб пухкий ґрунт легше давав шлях кореням, а після кинуті в борозну насіння і трави, виполоті вручну, щоб потім випадкова дика прорість не погубила посіви. І це, за його словами, є справою мудреця, наче зараз землероби не придумують багато нових способів збільшити родючість.

(22) А потім, не задовольняючись цими уміннями, він посилає мудреця до млина і до пекарні. Ось що він розповідає про це, як мудрець, наслідуючи природу, почав виробляти хліби: «Зерна в роті подрібнюються твердістю зубів, коли вони сходяться, а що не потрапляє під них, те язик підштовхує до тих же зубів; потім примішується слина, щоб ковток легше прослизнув в горлянку; а потрапивши в утробу, їжа перетравлюється теплом шлунка і лише тоді переходить в тіло.

(23) Наслідуючи цей приклад, хтось поклав один шорсткий камінь на інший, на подобу зубів, половина яких непорушна і очікує на рух іншої половини. Потім тертям каменя об камінь він почав подрібнювати зерна, перемелюючи їх знову і знову, поки вони, розтерті багато разів, не подрібнилися зовсім. Потім він полив муку водою і взявся старанно місити її, поки вона не стала м’якою; тоді він виліпив хліб, який спочатку пікся в гарячому попелі і на розпечених цеглинах; пізніше були винайдені печі та інші пристрої, де жар ми доводимо до певного стану на наш розсуд». Не вистачає тільки, щоб він і чоботарське ремесло оголосив винаходом мудреців!