Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(24) До всього цього додумався розум, – але не воістину правий розум. Бо такі винаходи – справа людини, а не мудреця, так само як судна, на яких ми перепливаємо ріки, перепливаємо моря, приладнавши паруси, які ловлять напрям вітру, прилаштувавши позаду руль, який повертає судно туди і сюди (приклад тут взято з риб, які легким порухом хвоста вправо чи вліво направляють вбік свій швидкий хід).

(25) «Все це, – говорить Посідоній, – винайшов мудрець, але вважав надто нікчемним, щоб займатися самому, і віддав більш скромним помічникам». Ні, все це і придумано тими, хто і сьогодні цим займається. Ми знаємо такі речі, що були створені на нашій пам’яті – наприклад, дзеркальні вікна, які пропускають денне світло через прозору черепицю, чи підняті підлоги бань і вмонтовані в стіну труби, по яких проходить тепло, рівномірно нагріваючи все і знизу, і зверху. Що говорити про мармур, яким блищать і будинки, храми? Про круглі і лощені кам’яні громади, які підтримують портики і зали, здатні вмістити ціле місто? Про значки, які слово за словом підхоплюють швидку мову, так що швидкість руки встигає за спритністю язика? Все це придумане нікчемними рабами.

(26) Мудрість же стоїть вище: вона не навчає працювати руками, вона – наставниця душ. Хочеш знати, що нею здобуто, що створено? Не непристойні рухи тіла, не наспіви для труб і флейт, які перетворюють на звук дихання, яке проходить крізь них чи вилітає з них; не зброю, не стіни, не війни; ні, вона мислить про користь, пестить мир, кличе рід людський до згоди.

(27) Вона, повторюю, не коваль необхідних знарядь. Навіщо приписувати їй так мало? Перед тобою та, чиє мистецтво облаштовувати життя. А всі інші мистецтва у неї в підпорядкуванні: бо їй підвладне життя, а тому і все, що служить прикрасою життя, яке вона, втім, спрямовує до блаженства, веде до нього, відкриває до нього шляхи.

(28) Вона показує, що біда, а що видається бідою; рятує душі від марнославства і дарує їм стійку велич; душу спесиву, ту, що красується напоказ, приборкує; не дозволяє нам не знати різниці між величчю і пихатістю; дає нам осягнути і природу, і себе самого. Вона пояснює, що таке боги і які вони; що таке підземні сили, і лари, і генії, і божества другого роду – душі, що стали вічними; де вони перебувають, що роблять, що можуть і чого хочуть. Така її посвята, яка відкриває не міське святилище, а величний храм всіх богів, що називається світом, і в ньому відкриваються духовному зору справжні кумири, справжні лики, – тому що для такого величного видовища очі занадто слабкі.

(29) Потім вона йде до початку всіх речей, до закладеного в основу всього вічного розуму і сили, що розвиває насіння сущого, кожне на свій лад. Потім вона береться за дослідження душі, – звідки вона, де вона, чи довговічна, на скільки членів розділена. Потім філософія переходить від тіл до безтілесного, розбираючи, що таке істина та які її докази, і ще – як розрізнити двозначне в житті і в словах, бо і тут і там істина й обман перемішані.

(30) Я стверджую, що мудрець не відійшов від низьких ремесел, як вважає Посідоній, а взагалі до них не наближався. Він би вирішив, що недостойне винаходити щось недостойне вічного вжитку, не взяв би того, що доведеться відкласти.

(31) «Анахарсіс, – говорить Посідоній, винайшов гончарний круг, на якому ліплять глеки». А потім, зустрівши гончарний круг у Гомера, воліють думати, ніби підроблені ці вірші, а не переказ. Я не заперечую, що цю річ створив Анахарсіс; а якщо так, значить, винайшов її мудрець, – але не як мудрець: бо всі мудреці багато що роблять не як мудреці, а як люди. Уяви собі швидконогого мудреця: він всіх обжене, але як швидконогий бігун, а не як мудрець. Я б хотів показати Посідонію склодува, який диханням надає склу багато таких форм, яких не виліпить і уміла рука. А спосіб цей відшукали після того, як стало неможливим відшукати мудреця.

(32) «Демокрит, – стверджує Посідоній, – за переказами, винайшов склепіння, в якому вигин ухилу покладених каменів замикається серединним каменем». – А це, по-моєму, неправда. Бо незаперечно були і до Демокрита мости й ворота, а їх верхня частина майже завжди вигнута.

(33) І потім ви забули, що той же Демокрит нібито винайшов спосіб пом’якшувати слонову кістку, перетворювати розплавлену гальку в смарагди – таким способом і досі фарбують підходящі для цього камінці. Нехай це винайшов мудрець, – але робив це він не як мудрець: бо і він робить багато такого, що люди нерозумні, як ми бачимо, роблять не гірше чи навіть ще краще й більш вміло.