Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

/11/ Тим часом декілька солдатів Менона невідь чому посварилися із солдатами Клеарха, і, з’ясовуючи суперечку між ними, Клеарх, неслушно вирішив, ніби винен солдат Менона, і завдав йому кілька ударів. Коли солдат прийшов до своїх, він поскаржився на Клеарха. Товариші, вислухавши його, обурилися і розізлилися. /12/ Цього ж дня Клеарх прибув до переправи через річку і, оглянувши там ринок, їхав верхи з невеликим почтом, оминаючи військо Менона, до свого табору. Кір у цей час ще не з’явився у табір, а лише був на підході до нього. Один із солдатів Менона, рубаючи дрова, побачив Клеарха, що проїжджав повз, і метнув у нього сокиру. Він, одначе, не влучив, але потім один за одним багато солдатів, піднявши крик, стали кидати каміння. /13/ Клеарх урятувався втечею до свого війська і в одну мить віддав наказ взяти зброю. Гоплітам він звелів стояти на місці, тримати перед собою щити; а сам, прихопивши з собою фракійців і вершників, яких у нього було понад 400 чоловік, — більшість з них теж були фракійці — помчав до Менонового табору з наміром завдати удару. Військо ж Менона вкупі із самим Меноном перелякалося і побігло до зброї, а деякі стояли з безпорадним виглядом. /14/ А Проксен, який зі своїм загоном гоплітів із запізненням прибув до табору, не гаючись, увійшов усередину між супротивні загони, звелів їм відкласти зброю і став умовляти Клеарха не затіювати сутички. Такі слова викликали лють у Клеарха, і він сказав, що Проксенові ліпше забиратися геть, адже його, Клеарха, мало не вбили камінням, тому він, Проксен, просто не розуміє вчиненої кривди. /15/ У цей час прибув Кір і, дізнавшись про загрозливі події, узяв у руки списи і разом із довіреними людьми в’їхав усередину між посвареними загонами й сказав: /16/ «Клеархе і Проксене і всі присутні тут елліни, ви не розумієте, що коїте. Якщо ви затієте один із одним бій, то будьте певні, що мене буде вбито в той же день, а вас — невдовзі, бо як тільки у нас почнуться чвари, усі ці варвари, серед яких ви перебуваєте, стануть ворожішими до нас, аніж ті, які перебувають у царя». /17/ Почувши ці слова, Клеарх схаменувся, а солдати з обох сторін, відклавши зброю, помирилися між собою.

/1/ Коли вони вирушили звідти, щоб продовжувати похід, то їм у дорозі стали з’являтися кінські сліди і гній. Сліди, як припускалося, були від приблизно 2000 коней. На своєму шляху вершники (царя) спалювали траву і всіляку поживу. Тим часом перс Оронт, родич царя і, як подейкували, один з найудатніших у військовій справі персів, задумав зрадити Кіра, бо він і раніше ворогував з ним, але потім примирився. /2/ Він просив у Кіра 1000 вершників, запевняючи, що або переб’є вершників-паліїв, які їхали попереду, або, влаштувавши засідку, візьме їх у полон і не дасть решті спалювати і, в усякому разі, зробить так, аби вони, хоч і помітивши військо Кіра, не змогли сповістити про це царя. Вислухавши його, Кір пристав до цієї пропозиції, вважаючи її слушною, і дозволив Оронтові взяти вершників у кожного командира. /3/ Оронт, вибравши, на його думку, відданих солдатів, пише лист цареві і повідомляє йому про свій прихід із численною кіннотою і просить попередити про це свої роз’їзди, аби ті знали про цей вчинок і прийняли його як друга. У листі він також нагадував про колишню дружбу і вірність. Цей лист він дає надійній, на його думку, людині, а вона, узявши лист, передає його Кірові. /4/ Прочитавши лист, Кір бере Оронта під варту і скликає до свого намету знатних персів зі свого почту — семеро вельмож [66] Серед вищих перських сановників було сім радників — найближчих помічників царя. У Кіра, напевно ж, двір був організований за зразком двору перського царя. , а еллінським стратегам велить привести гоплітів та розставити їх для охорони намету. Вони виконали наказ і привели близько 4000 солдатів.

/5/ Клеарха ж він запросив у намет на спільне засідання, бо Кір та інші мали його за найшанованішу людину серед еллінів. Вийшовши звідти, Клеарх розповів приятелям, як відбувався суд над Оронтом, бо ж справа не вважалася таємницею. /6/ Він сказав, що Кір почав свою промову таким чином: «Друзі, я покликав вас на спільну раду, щоб ухвалити справедливий вирок перед богами і людьми ось цьому Оронтові. За батьковим бажанням він спочатку був відданий у моє підпорядкування. Проте згодом, підбурений, як він сам зізнається, моїм братом, затіяв війну супроти мене й утримував залогу в Сардах, тож я, воюючи з ним, невдовзі запропонував припинити розбій, а відтак уклав мир, обмінявшись потискуванням правої руки». /7/ Після цього Кір запитав: «Оронте, чи сподіяв я тобі якусь кривду?» Той відповів, що ні. Кір ще раз звернувся до нього «Отже, потім, не зазнавши від мене жодної кривди, ти порушив клятву і став чинити розбій у Місії, моїй країні?». Оронт не заперечив і цього. «Гаразд, — провадив Кір, — після того як ти збагнув власну слабкість, ти не пішов із каяттям до вівтаря Артеміди, а вмовив мене без якихось обопільних клятв у вірності?». Оронт погодився і з цим. /8/ «Чим же, — запитав Кір, — я скривдив тебе нині, що ти втретє відкрито шкодиш мені?». Оронт одізвався на це: «Справді, анічим». Тоді Кір запитав його: «Тобто ти визнаєш свою власну провину переді мною?». — «Так, мушу визнати», сказав Оронт. Тоді Кір знову запитав його: «То, може, ти й тепер не відмовишся від дружби та спілки зі мною?». А він у відповідь сказав: «Навіть якщо я і не відмовлюся від дружби з тобою, Кіре, то навряд чи ти довірятимеш мені». /9/ Відтак Кір звернувся до присутніх: «Ось ви бачите вчинки і слова цієї людини. Із вас спершу ти, Клеархе, скажи свій присуд». А Клеарх сказав: «Я раджу якнайшвидше спекатися цієї людини, аби надалі вона не завдавала клопоту, і в нас була б можливість добродіяти справді щирим друзям». /10/ Потім за словами Клеарха виступали й інші з такими ж думками.