Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

/7/ Так він говорив, а присутні солдати, його ж власні й інші, почувши, що він теж не схильний іти на царя, схвально поставилися до цих слів. І вже понад дві тисячі солдатів Ксенія та Пасія з усім спорядженням та обладунками перебралися до Клеархового табору. /8/ А Кір, пригнічений і засмучений такими подіями, викликав Клеарха до себе. Той не мав бажання іти, натомість потай від солдатів послав до нього гінця із заспокійливими словами, мовляв, усе буде влагоджено належним чином. Він також просив Кіра послати за ним, а сам заявив, що не піде до нього.

/9/ Після цього, зібравши своїх власних солдатів, а також тих, хто перейшов до нього і всіх охочих з інших загонів, він сказав приблизно таке: «Солдати, тепер цілком зрозуміло, що Кір у таких обставинах поставиться до нас саме так, як ми до нього у своєму становищі. Адже ми вже не його солдати, оскільки не йдемо слідом за ним, а він для нас уже не грошодавець. /10/ Зрештою, він вважає, що ми вчинили стосовно нього несправедливо, тому, хоча він і посилав за мною, я не хочу йти до нього, головним чином, з почуття сорому, бо ж я цілком визнаю себе брехуном перед ним, до того ж боюся, як би він не помстився, адже я певен, що винен перед ним. /11/ Тож гадаю, не час нам сидіти спокійно, не думаючи ні про що, а вирішити, що слід робити в таких обставинах. Поки ми тут, треба, як на мене, подумати про цілковиту безпеку, так само, коли й відходитимемо, подбати про провіант; а без провіанту жодної користі ані од стратега, ані від простого солдата. /12/ Зрештою, Кір — найпалкіший друг для людини, з котрою у нього дружні стосунки, і найгрізніший для ворогів, бо ж, як ви самі бачите, він володіє бойовими силами, піхотою, кіннотою, а також флотом. Тож не личить нам баритися, хай кожен висловиться нині так, як, на його думку, якнайліпше учинити». На цьому він закінчив промову.

/13/ Після цього солдати почали виступати — одні за власною спонукою, інші ж, намовлені Клеархом. Останні доводили, що без прихильності з боку Кіра вони опиняться у безнадійному становищі — і коли залишатимуться на місці і коли підуть геть. /14/ Один із промовців, прикидаючись, буцімто він має чимхутчіш податися в Елладу, навіть запропонував «негайно вибрати інших стратегів, якщо Клеарх відмовиться відвести їх назад; запастися продовольством (базар [43] Солдати в грецькому війську не отримували пайка. Вони повинні були утримувати самих себе, купуючи продукти на базарі, якщо військо перебувало у дружній країні. У ворожій країні військо, як правило, жило грабежем. Лише у виняткових випадках, наприклад, під час переходу через пустелю, військо везло із собою запас продовольства. Одним з головних завдань для стратега була турбота про наявність базару із їстівними припасами поблизу стоянок війська. знаходився у варварському таборі) і лагодитися в дорогу; потім, прийшовши до Кіра, попросити у нього кораблі для зворотного шляху; якщо ж він не дасть їх, просити у нього провідника, котрий би провів їх дружньою країною; коли ж Кір відмовить і в провідникові, то слід якнайшвидше шикуватися в бойовий лад і вислати вперед загін для захоплення гірських вершин, перш ніж нас випередять Кір або кілікійці, у яких ми награбували всілякого добра». Ось такі поради давав цей промовець.

Після нього Клеарх сказав таке: /15/ «Хай ніхто із вас не каже, що я командуватиму у цьому поході. Багато підстав є для того, щоб мені краще не робити цього. Попри це, новому командирові, якого ви оберете, я коритимусь беззастережно, аби ви пересвідчилися, що я умію виконувати накази незгірше за будь-кого». /16/ Після цього підвівся інший промовець і почав доводити, що просити кораблі у Кіра — то безглузда порада, наче сам Кір звідкілясь роздобуде ще один флот для зворотного шляху, до того ж недоречно вимагати і провідника від людини, якій ми заподіюємо шкоди у її справі. «Гаразд, — говорив він, — покладемося ми на провідника, якого нам дасть Кір, то що ж завадить Кірові віддати наказ і перехопити позиції на гірських перевалах? /17/ А ще ж я особисто остерігаюсь того, щоб він, бува, не потопив нас тими ж трієрами, на які ми сядемо, щоб, бува, присланий провідник, якщо ми підемо за ним, не завів нас туди, звідки нема виходу. А йдучи від Кіра, я би порадив зробити це потай, усупереч його волі, проте це неможливо. /18/ Одначе усе це, як на мене, дурниці; я міркую так, що слушно було б послати тямущих людей разом із Клеархом до Кіра і спитати його, для якої справи ми потрібні йому. Якщо для такої, що подібна до нещодавньої, коли він теж користався найманцями, то варто погодитися з ним і проявити себе незгірш за попередніх учасників. /19/ Якщо з’ясується, що справа, до якої він узявся, значніша за попередні, складніша і небезпечніша, то розважливіше просити Кіра або умовити нас іти, і тоді взяти нас із собою, або ж відпустити нас із приязню, після того як він сам упевниться у слушності наших намірів. Відтак, сприяючи Кірові, ми би пішли з ним самохіть як друзі і помічники, а у разі відходу від нього, без будь-яких тривог верталися б додому. Відповідь Кіра нехай сповістять тут, а ми вислухаємо її і порадимося».