Луцій Анней Сенека - Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори

Богиня Земля — Теллюс.

Кініфійські отари — кози: долина африканської ріки Кініф славилась тонкорунними козами.

3—4. « І позбігався звіриний весь рід… — Всяке було там звір’я …» — зачин байки перегукується з початком «Лиса Микити» І. Франка: «Ось ідуть вони юрбами… — Все, що виє, гавка, квака…».

15—16. Мораль байки можна було б окреслити й нашим прислів’ям: «Краще синиця в руці, аніж журавель в небі».

У Леоніда Глібова замість цикади — коник-стрибунець. Українська байка передбачає, зрозуміло, відповідний колорит: «Проспівав ти літо Боже, — / Вдача вже твоя така, — / А тепер танцюй, небоже, / На морозі гопака».

Мотив ситості у неволі і голоду, але на волі, звучить і в новій літературі, скажімо, в поезії Шандора Петефі («Пісня собак» і «Пісня вовків»). Ось голос вовків: «Але пробитий бік / І голод — все пусте. / Ми терпимо біду, / Та вільні ж ми зате!». «Добровільне рабство — найганебніше рабство», — проектує цей мотив на людське суспільство у своїх «Моральних листах» Сенека.

Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (бл. 480—524) — римський філософ, християнський теолог і політичний діяч, «останній римлянин». Займав найвищі державні посади при дворі остґотського короля Теодоріха, проте згодом звинувачений у державній зраді, ув'язнений і через деякий час страчений. Найвідомішим його твором є писана в ув’язненні «Розрада від Філософії». У творі чергуються прозові пасажі з поетичними. Тут подано переклад вибраних поетичних пасажів.

І, 1. Настрій цього поетичного вступу багато в чому суголосний настрою «Скорботних елегій» Овідія, який теж оплакує свою старість, до того ж — на засланні.

6. « Не відреклися мене: йдуть, куди шлях мій проліг …» — той самий мотив вірної Музи — в Овідія: «Муза — підмога й мені: на шляху покарання, до Понту, // Тільки вона день і ніч побіч вигнанця була» («Скорботні елегії», IV, І, 19—20).

17. «… зрадливим добром… забавляла Фортуна …» — Боецій часто акцентує на зрадливості Фортуни, її несподіваних ударах, бо ж сам звідав на собі її жорстокість: успішне, щасливе життя, яким він втішався, змінилось життєвою трагедією.

22. Боецій підсумовує свою поезію усталеною в давнину думкою: щасливим можна назвати лише того, хто свій життєвий шлях закінчує щасливо; зразком для античних була оспівана Софоклом трагічна доля Едіпа.

I, 7. Поезія складена т. зв. адонієвим віршем. Ця ритмічна-одиниця (—UU—U), що в античній поезії виступала кінцівкою сапфічної строфи, збігається й з нашими у віках відточеними висловами («Господи Боже!»; «Многая літа!»; «Дай, Боже, щастя!»; «Сійся, родися» тощо); звучить вона й у космогонічній карпатській колядці: «Коли не було / з нащада світа, / тогди не було / Неба, ні землі, / А но лем було / Синєє море, / А серед моря / зелений явір» (Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. — K.: Дніпро, 1988. — с. 11, 48).

6. Австр — сильний дощовий південний вітер.

21—22. «… зором погідним вгледіти правду …» — як море в бурю темніє, позбавлене сонячного світла, так і душа в стані хвилювання захмарює розум, позбавляє його прозорливості.

26—27. «… геть — і страхи всі, / Геть — сподівання …» — де сподівання, там — і страх («ану ж не збудеться»), «За надією невідступно ступає страх», — не раз повторює Сенека у «Листах до Луцілія». У поезії виразно звучать засади стоїчної філософії.

1. Колесо Фортуни бачимо, зокрема, на середньовічних ілюстраціях до пісень ваґантів: у центрі колеса, на троні, сама коронована Фортуна. На колесо спинається охочий царювати (тут же, латиною: «regnabo» — царюватиму ); ось він, цар, — на верхівці колеса («regno» — царюю), а ось, з поворотом колеса, — він уже стрімголов летить униз («regnavi» — я царював ).

2. Еврип — вузька і стрімка протока між о. Евбеєю і материковою Грецією (в районі Беотії); вважалося, що протока постійно змінювала напрямок течії.

Боецій наче узагальнює візії античних поетів: у поданому тут образі золотого віку зауважуємо штрихи чи не всіх тих, хто описував «золоту» добу людства, передусім — Тібулла, Верґілія, Горація.

Серійські тканини — шовк: сери — китайці; тирійський багрець — (див. ком. на с. 228 [ у електронній версії — прим. 142] ).