Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том I

© О. Кононенко, переклад українською, 2019

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017

Сенека вітає Луцилія!

(1) Так і чини, мій Луцилію! Відвойовуй себе для себе самого, бережи і накопичуй час, який досі у тебе відбирали чи крали, який марнувався. Сам переконайся в тому, що я пишу правду: частину часу у нас відбирають силоміць, частину крадуть, частина марнується. Але найбільша ганьба наша – втрата часу з нашої власної недбалості. Придивись уважно: найбільшу частину життя витрачаємо ми на нікчемні справи, чималу – на неробство, і все життя – не на ті справи, що потрібно. (2) Чи назвеш ти мені такого, хто цінив би час, хто знав би, чого вартує день, хто розумів би, що помирає з кожною годиною? В тому-то і біда наша, що смерть ми бачимо попереду; а більша частина її у нас за плечима, – бо скільки років життя минуло, всі належать смерті. Чини ж так, мій Луцилію, як ти мені пишеш: не марнуй жодної години. Утримаєш в руках сьогоднішній день – менше будеш залежати від завтрашнього. Бо ж, поки будеш відкладати, все життя і промайне. (3) Все у нас, Луцилію, чуже, один лиш час наш. Тільки час, який вислизає і тече, дала нам у володіння природа, але і його хто хоче, той і відбирає. Смертні ж нерозумні: отримавши щось дріб’язкове, дешеве, яке легко відшкодувати, вони дозволяють виставити собі рахунок; а ті, кому приділили час, не вважають себе боржниками, хоч якраз часу і не поверне навіть вдячний.

(4) Може, ти запитаєш, як чиню я, якщо насмілююсь тебе повчати? Признаюсь щиросердно: як марнотрат, ощадливий в підрахунках, я знаю, скільки втратив. Не можу сказати, що не втрачаю нічого, але скільки втрачаю, і чому, і як, скажу і назву причини моєї бідності. Справа зі мною виглядає так само, як і з більшістю тих, хто не через власні вади дійшов до злиденного життя; всі мені прощають, ніхто не допомагає. (5) Ну так що ж? По-моєму, не бідний той, кому досить і найменшого залишку. Але ти вже краще бережи своє надбання зараз: бо почати саме час! Як вважали наші предки, пізно бути бережливим, коли залишилось на денці. До того ж залишається там не тільки мало, але й дуже погане.

Бувай здоровий.

Сенека вітає Луцилія!

(1) І те, що ти мені писав, і те, що я чув, вселяє мені на твій рахунок чималу надію. Ти не мандруєш, не тривожиш себе переміною місць. Бо такі метання – ознака хворої душі. Я думаю, перший доказ душевного спокою – властивість жити осіло і залишатися з самим собою. (2) Але дивись: хіба читання багатьох письменників і різноманітних книг не схоже на бродяжництво й непосидючость? Слід довго залишатися з тим чи іншим з великих умів, живлячи ними душу, якщо хочеш дістати щось таке, що в ній би залишилось. Хто скрізь – той ніде. Хто проводить життя у мандрах, у тих в результаті гостювальників багато, а друзів немає. Те ж саме неодмінно буде і з тим, хто з жодним з великих умів не освоїться, а пробігає все поспіхом. (3) Не приносить користі і нічого не дає тілу страва, якщо її вивергають, ледве проковтнувши. Ніщо не є таким шкідливим для здоров’я, як часта зміна ліків. Не зарубцюється рана, якщо пробувати на ній різне зілля. Не зміцніє рослина, якщо часто її пересаджувати. Навіть найкорисніше не приносить користі на бігу. Якщо читати книги надмірно, вони лиш розсіюють нас. Тому, якщо не можеш прочитати все, що маєш, май стільки, скільки прочитаєш – і досить. (4) «Але, – скажеш ти, – інколи мені хочеться розгорнути цю книгу, інколи іншу». – Попробувати багато страв – ознака пересиченості, надмірна ж різноманітність страв не насичує, а псує шлунок. Тому читай завжди визнаних письменників, а якщо надумаєш інколи відволіктися на інше, повертайся до попереднього. Кожного дня приберігай щось проти бідності, проти смерті, проти усілякої іншої напасті і, коли перепробуєш багато що, вибери одне, те, яке можеш переварити сьогодні. (5) Я і сам так чиню: з усього прочитаного щось одне запам’ятовую. Сьогодні ось на що звернув увагу я у Епікура (бо ж я частенько переходжу в чужий стан, не як перебіжчик, а як вивідач): (6) «Весела бідність, – каже він, – річ чесна». Та яка ж це бідність, якщо вона весела? Бідний не той, у кого мало що є, а той, хто хоче мати більше. Хіба для нього важливо, скільки у нього в скринях і в засіках, скільки він має і скільки отримує, якщо він зазіхає на чуже і вважає своїм не надбане а те, що треба ще надбати? Ти запитаєш, яка межа багатства? Найнижча – мати необхідне, найвища – мати стільки, скільки тобі вистачить.