Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том I

(9) Я наведу один його вірш, дотичний до філософії, і якраз до тієї її частини, якою ми щойно займались; в ньому поет стверджує, що те, що випадково дісталось, не можна вважати своїм:

(10) Але ти, я пам’ятаю, наводив інший вірш, набагато кращий і коротший:

А цей твій вислів (я не пропущу і його) навіть ще кращий:

Та цього я не зарахую в погашення боргу: я лиш віддав тобі твоє ж.

Бувай здоровий.

Сенека вітає Луцилія!

(1) Ти хочеш знати, чи справедливо Епікур в одному з листів засуджував тих, хто стверджує, ніби мудрецеві ніхто, окрім нього самого, не потрібен і тому нічиєї дружби не треба. Цей докір Епікур кидає Стільпону і тим, хто думає, що найвище благо – коли душа нічого не терпить.

(2) Утім, ми неминуче впадаємо в двозначність, якщо для стислості перекладаємо слово ἀπαφεια [1] Апатія (грец.). , використовуючи слово «терпіти». Бо можна подумати, ніби суть тут протилежна тому, що ми маємо на увазі. Ми хотіли сказати: «душа, яка байдужа до будь-якого болю», а зрозуміти можна так: «душа, яка не може витерпіти ніякого болю». Подивись же сам, чи не краще буде сказати «невразлива душа» чи «душа, недоступна для будь-якого страждання»?

(3) У тому й різниця між ними і нами: наш мудрець перемагає все неприємне, але відчуває його, а їхній мудрець навіть і не відчуває. Спільне ж і у нас і у них ось що: мудрому ніхто, окрім нього самого, не потрібен. Та хоч і достатньо самого себе, йому все ж хочеться мати і друга, і сусіда, і товариша.

(4) Сам посуди, до якого ступеня задовольняється сам собою той, хто інколи задовольняється і часткою самого себе. Якщо хвороба чи ворог зроблять його безруким, якщо випадок відбере у нього око, мудрецеві вистачає того, що залишилось, він і з скаліченим тілом буде таким же веселим, яким був до каліцтва. Та хоч він і не журиться про втрачене, все ж вважав би за краще обійтися без втрат.

(5) Так само ніхто, окрім нього самого, не потрібен мудрецеві не тому, що він хоче жити без друзів, а тому, що може. Кажучи «може», я маю на увазі ось що: зі спокійною душею перенесе він втрату. Бо без друзів він не залишиться ніколи, і в його владі вирішити, як швидко знайти заміну. Фідій, якби втратив статую, відразу зробив би іншу. Так і він – майстер зав’язати дружбу – замість втраченого друга прийняв би нового.

(6) Ти запитаєш, як можна швидко надбати чиюсь дружбу; я відповім, якщо ми домовимось, що я зараз віддам тобі борг і по цьому листу ми розрахуємось. Гекатон каже: «Я назву приворотний засіб без усілякого зілля, без трав, без заклинань знахарки. Якщо хочеш, щоб тебе любили, – люби». Не тільки стара, випробувана дружба приносить нам велику насолоду, але й початок нової, яку ми тільки лиш надбали.

(7) Між тим, хто вже надбав друга, і тим, хто тільки на порозі дружби, є така ж різниця, що й між сіячем і женцем. Філософ Аттал не раз говорив, що приємніше добиватися дружби, ніж добитися її, як художнику приємніше писати картину, ніж її закінчити. Хто займається своєю справою з душевним неспокоєм, той в самому занятті знаходить велику насолоду. Випускаючи з рук закінчений твір, він вже не буде так насолоджуватися: тепер він радіє плодам свого мистецтва, а поки він писав, його радувало саме мистецтво. Підлітковий вік наших дітей щедріший на плоди, але час, коли вони були немовлятами, нам миліший.

(8) Та повернімося до нашого предмета. Нехай мудрому ніхто, окрім нього самого, не потрібен, він все-таки бажає мати друга, хоч би заради діяльної дружби, щоб не залишалась дозвільною така велика чеснота, і не заради того, щоб, як говорить Епікур в тому ж листі, «було кому доглядати його хворого, допомагати в оковах чи в нужді», але щоб самому було кого хворого доглядати, кого визволяти з-під ворожої варти. Недобрі думки того, хто подружився, маючи на увазі лиш самого себе; як він почав, так і закінчить. Хто надбав друга, щоб той виручав з кайданів, той кине його, лиш тільки загримлять кайдани.

(9) Такі дружні союзи народ називає тимчасовими. З ким ми зійшлися заради користі, милий нам доти, доки корисний. Ось чому навколо того, чиї справи процвітають – натовп друзів, а навколо того, хто потерпів крах, пустеля. Друзі втікають звідти, де випробовується дружба. Ось чому бачимо ми так багато безсоромних прикладів, коли одні зі страху покидають друзів, інші зі страху зраджують їм. Який початок, такий кінець, інакше і бути не може. Хто подружився заради вигоди, тому буде дорогою нагорода за зраду в дружбі, якщо і в ній було дорогим йому що-небудь, окрім неї самої