Тетяна Байда - Хрещені вогнем

- Отоді, брате, я побачив «Циганку» вперше. Закохався відразу... Навкруги стрілянина, зойки, смерть, а я не можу погляду відвести від цієї повстанської Мадонни. Марив нею, шукав зустрічі... Після Колок прожила вона ще два роки. Опікувалася медичною службою, разом з усіма ходила в атаки, влучно стріляла, навіть підривала мости.

Іван знову замовк, на цей раз надовго. Василь не смів перервати його сумної задуми, хоч нетерпляче очікував продовження розповіді про цю геройську дівчину. Таки дочекався.

- Загинула Василина в рідному селі Піддубцях 14 серпня 1945 року, якраз на свято Маковія через донос підлого сексота. Клуню Василя Якимчука, де знаходилась повстанська криївка, оточили екаведисти. Було їх приблизно тридцять осіб, а повстанців п'ятеро: чотири хлопці й «Циганка». Клуню червонопогонники підпалили. Надрайонний провідник Григорій Бохонко на псевдо «Став» дав команду прориватися з оточення. Підпільники вибігли з палаючої клуні, поливаючи нападників свинцевим вогнем. Їх прикривали Іван Циплюк і Василина Демчинська. Ворожа куля звалила «Става» на подвір'ї. Сергій Козяр застрілився сам. Все ж одному повстанцю вдалося вислизнути з оточення і втекти. Василина стріляла до останнього набою. Вийшла з палаючої клуні, кинула ворогам під ноги непотрібний уже автомат. «Ты смотри - девка! - здивовано загорлопанили енкаведисти. - Сдавайся!» Василина подивилася на ворогів зневажливо і крикнула: «Українські патріоти не здаються! Волію загинути. Слава Україні!» Гордо повернулася і пішла в палаючу клуню. Отака це була дівчина, Василю! Хіба можна таку не покохати?

- Як же ти про все це дізнався, брате?

- Люди бачили... Церковний дзвін сповістив... Червоні карателі забрали тіла Бохонка, Козяра і поїхали в Луцьк. Коли ж догоріла остання головешка з Якимчукової клуні, сусіди відшукали обгорілі останки Івана Циплюка й Василини Демчинської і поховали в одній могилі на сільському кладовищі. Я перевдягнувся в жіночий одяг і, поборовши страх, пішов на ті похорони. Потім ночами ще й ще пробирався на цвинтар, молився за упокій душі, плакав, як мала дитина.

- Ой брате, в своїх думках я також попрощався з тобою. Прости за зневіру.

- Чого там... Як бачиш, я двічі воскресав із мертвих, щоб жити і продовжувати боротьбу.

- Значить, житимеш довго й щасливо у вільній самостійній Україні.

- Дай то. Боже!

- Знаєш Івасю, що твоя Василина повторила подвиг Стельмащук Ганни з Коршева.

- Якої Ганни? А-а! Рідної сестри нашого командира «Рудого»! Правду кажеш. Вона також згоріла в клуні, тільки забув, у якому селі. В Жидичині, здається...

- Ні, не в Жидичині а у Вишкові. Було це ще при перших совєтах. Розповідають люди, що вийшла до чекістів з палаючої клуні у вишитій червоними трояндами сорочці, кинула в них останню гранату, гукнула: «Нас багато! Всіх не переб'єте! Слава Україні!» - і пішла у вогонь.

- А яка ж гарна була! Хоч янголів з неї малюй...

- Де ти її бачив?

- Та не бачив я її! Хлопці розповідали, світлину показували.

- Скільки ж то наших підпільників загинуло, особливо за останній рік. Страшно подумати! Ще недавно цілі курені таборилися на лісових базах, щоранку шикувалися в лави, піднімали прапори, доповідали командирам про стан загонів... Рейди, збірки, вишколи, бої... А тепер комуністичні посіпаки загнали нас у нори, наче звірів.

- Отож... Провід був змушений поділити курені на невеличкі загони. У «Кубіка», наприклад, в даний час всього дев'яносто шість чоловік.

- О! Це ще багато! У «Ворона» - п'ятдесят, у «Борюна» й «Токаря» - по тридцять...**

- Може, то й на краще. Загони невеличкі, зате мобільні, хлопці перевірені в боях. Сьогодні - тут, а завтра - там...

- Щоб нас знищити, задіяно шість батальйонів. Вислужується перед Москвою кат українського народу Тимофій Строкач. Аби й до ранку не дожив, пес скажений!

- Не кляни, брате. Давай вшануємо памть всіх полеглих за волю України хвилиною мовчання, а за спокій душі нашого Петрика помолимось...

-----------------------------------

* СМЕРШ - «Смерть шпіонам» (абрівіатура) - спеціальні каральні загони.

** Всі дати, цифри й прізвища взяті з архівів та з «Літопису УПА».

Василина Демчинська однією з перших була нагороджена медаллю «За боротьбу в особливо важких умовинах» (посмертно).

Матеріал про Василину Демчинську («Циганку») надав голова Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю ім. полковника «Клима Савура» Василь Кушнір.

***

КРИК СИЧА СЕРЕД НОЧІ

Мабуть, що отой тиф затягнув червоною пеленою Василеві очі. Хлопець після хвороби не міг дивитися на сонце. Гляне - і ніби електричним струмом його вдарить. Отой болючий струм біжить дротами-нервами до серця, сковує руки й ноги. Приходить ніч - і Василь чує крик сича. Де він тут узявся? Чого кричить? Хоч би не накликав біди!