Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

— Толику, не підходь до дверей: там протяг! Не виглядай у вікно, бо від цього буває менінгіт. Розкажи йому, Мар’яно, про менінгіт.

Оскільки Коркуцьонок і легко перегрівався на сонці, і швидко переохолоджувався, то Мар’яна мусила для нього добирати одяг з надійними теплозахисними властивостями і достатнім повітряпроникненням, купувати боти, які фіксували б йому п’яту. Усі його речі вона неодмінно пропрасовувала гарячим залізком. Також в її обов’язки входило стежити, аби поли чоловікової сорочки заходили одна за одну, светри були без застібок і неодмінно з довгими рукавами. То ж у Мар’яни було таке враження, що Коркуцьонок усе ще не втрачає надії повернутися в стадію ембріона. Біля нього вона відчувала себе ким завгодно, мамою, нянькою, але не жінкою.

Якщо їсть, п’є і спить любимий чоловік, то це сприймаєш як належне. Але якщо ці звичайні буденні процедури здійснює нелюб, то вони виростають до розмірів злочину проти людства. Отак і Мар’яна не переносила навіть подиху Коркуцьонка. А коли він пересувався через кімнату, то їй кортіло дати йому копняка. Але після такого бажання її починало мучити сумління: Тольчик зовсім не лихий, не піднімає на неї руку, не обзиває її. Його провина лише в тому, що не може припасти до серця своїй дружині. Після таких роздумів Мар’яні ставало неймовірно шкода Коркуцьонка і вона відчувала себе невдячною потворою доти, доки він не сідав до столу. І тоді її знову огортала злість.

Процедура трапезування за участю Тольчика взагалі відбувалася так врочисто, мов би Мар’яна мала віддати жертву самому богові. У цій хаті не прийнято було снідати канапками. І для Коркуцьонка мусила бути така пайка, як для борця сумо.

Коли сідали до столу, то Коркуцьонкові очі ставали напрочуд верткими і робили багато обертів у хвилину. Він пантрував, щоби дружина не з’їла того, що по праву належалося йому. Якщо на тарелі залишався шматок хліба, Тольцьо його хапав і, поклавши біля себе, міцно притискав долонею. Навіть коли вже такий же кавалок, ледь-ледь розпочатий, він тримав у руці. При цьому Толик хижо поцмокував смоктальним отвором і стогнав. А коли бачив вареники, до яких відчував потяг з раннього дитинства, то починав повискувати, а вібрація його носа посилювалася! Мар’яні пригадувався викладач анатомії на прізвисько Чахотка, який змушував своїх підопічних, коли вони практикувалися на трупах, їсти бутерброди! Але Чолка воліла б тепер виконувати макабричний наказ божевільного вчителя, ніж розділяти товариство із занудливим Коркуцьонком. Коли він починав вибирати із супу шматочки смаженої цибулі і приліплювати їх до країв тарілки, то Мар’яні кортіло відшмагати його фонендоскопом. Але мусила нічого не помічати, аби не накликати на себе гнів Ганни Антонівни.

Чоловік постійно підозрівав Мар’яну в тому, що вона хоче його обділити і ховає від нього щось смачненьке, яке поїдає крадькома, коли він не бачить. І варто було їй ворухнути вилицями, як Коркуцьонок тут же простягав руку: «Д-а-а-ай!» Іноді Мар’яна вдавала, що наминає щось неїстівне як щось дуже смаковите, наприклад, зубний порошок чи картопляні лушпайки. І частувала ними Коркуцьонка. Той засовував непотріб до розтрубу губ і, охкаючи в екстазі, пробував проковтнути. Але, переконавшись, що з цієї здобичі — жодного поживку, полегшено викидав її до помийниці.

Незважаючи на свій вік, Анатолій взагалі не підозрівав, що страва може бути гарячою і на неї потрібно дмухати. Він накидався на щойно зварені картоплю чи макарони, але, обпікши ротову порожнину, з вереском випльовував їх назад у тарілку. Оскільки цей драматичний номер повторювався з дня у день, то свекруха мусила втрутитись.

— Мар’янцю, ти або щоразу нагадуй Толикові, що страву треба студити, або взагалі клич його до столу аж тоді, як вона вже трохи охолоджена, — радила Мар’яні Коркуцьончиха.

— А, може, ви би самі? — запропонувала Мар’яна.

— Ні, в цій хаті тепер — ти господиня, тож і стеж за всім… — відповіла свекруха.

Перш ніж кликати свого судженого обідати, дружина мусила запнути його простирадлом, наче в перукарні. Бо він умудрявся якось так особливо захляпати штани чи сорочку, що ніякі ні мило, ні порошок вже їх не брали, залишалося тільки відрізати ножицями!

Проте як уже Мар’яна не старалася догодити Коркуцьонкові — це було неможливо. Він постійно згадував маму. А свекруха в перший же день сказала: «Ти, донцю, не чекай від мене на підказку, будь винахідливою, щоб Тольцьо нарешті перестав бігати до мене на пораду за всякої нагоди». Але свекрусі легко було говорити. Вона, що знала свого сина з пелюшок, звиклася уже з усіма його звичками, про які не відала невістка. Мар’яна навіть і спеціальний список склала, у якому під диктовку Коруцьончихи занотувала усі звичаї Тольця, але ця інструкція не годилася на всі випадки життя. І Коркуцьонок тільки те й робив, що бігав до мами скаржитися: