Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Щоб довідатися, який Коркуцьонок — у любощах, Мар’яна таки відважилася проявити жіночу активність. Так їй порадила Коркуцьонкова мама. Ганна Антонівна запевнила невістку, що коли син залишиться з нею наодинці, то продемонструє все, на що він здатний, і Мар’яна відразу ж його покохає.

Перед тим, як увійти до спальні, Тольцьо довго пручався, хоча матінка його заспокоювала:

— У випадку чого я буду неподалік…

— А ти б не могла сама, замість мене… — пручався Толик.

— Не бійся, синочку, я з Мар’яною мала розмову. Вона все сама влаштує…

Коли Коркуцьонок обхопив Мар’янину шию, як стовбур дерева, і обмацав своїми потужними губами її обличчя, вона не гаючись розкинула перед ним поли свого халатика. В колишньому Радянському Союзі не було сексу, проте по руках учнів медичного училища гуляли інструкції (ніби-то японські) на зразок камасутри. Цей зшиток із технікою кохання діти давали одне одному перечитувати і навіть переписувати для домашнього вжитку. І там цей прийом, до якого вдалася Мар’яна, був дуже детально змальований. Але вона все ж відчувала себе неприродно, бо завжди вважала, що мужчині більше пасує бути активним, а сама ніколи не пробувала свідомо спонукати хлопця до еротичних фанаберій.

— А со ти маєс на увазі? — запитав раптом Коркуцьонок, зиркнувши на Мар’янчине неглиже. Це стало останньою краплею в чаші терпіння дружини, і вона кинулася роздягати чоловіка, хоча це й суперечило її принципам. І тут же мимоволі згадала Олега. Т о й зажди її роздягав — швидко і вміло. Ех, якби він тоді не підняв на неї руку!

Коркуцьонок, пригадавши інструктаж матінки, що він може довіритися Чолці, бо вона — лікарка, і знає, що й до чого, здався на Мар’янчину милість. Його товсті з короткими нігтями пальці затремтіли, либонь, від захоплення, і він почав повискувати і нюшкувати, далі видавав звуки, як помпа від велосипеда.

Оскільки після інтимного хрещення сподівана пристрасть Мар’яну не навістила, то Коркуцьонок став для неї ще бридкішим. Коли Мар’яна прокинулась вранці, то єдине, що їй спало на думку після першої шлюбної ночі, — це спакувати манатки і дременути до свого медичного пункту. Від думки, що їй доведеться щоразу ділити ліжко з нелюбом, Мар’яна була у відчаї. Але вже в наступну хвилину їй пригадалася Лідія Купер’янівна, яка неодмінно порахувала б Чолці ребра, коли б та знову зажила вільним життям. Крім того, своїм вчинком Мар’яна налаштувала б проти себе свекруху, опіку якої було шкода втрачати. А ще коли подумала, які великі гроші Ганна Антонівна витратила на золоті обручки, наїдки та питво, то затія із втечею в її очах була схожа якщо не на божевілля, то принаймні на нерозважливість. «Мушу, мушу терпіти, — зітхнула Мар’яна, — а там, диви, й звикну до Тольця, закохаюся у нього». Ще в медичному училищі їй доводилося вислуховувати подібні історії від одружених однокурсниць, які на перших порах не любили своїх чоловіків, а згодом божеволіли від пристрасті до них.

Коркуцьонок, який ще ніколи не мав справи із жінкою, засмакувавши в першу шлюбну ніч плотські радощі і жадаючи мати їх регулярно, тепер не давав Мар’яні проходу. І подавав дружині всілякі знаки, включно до поклацування затискачів від своїх підтяжок, аби вона звернула на нього увагу.

Мар’яна ж, якій у присутності Коркуцьонка кортіло одягнути ґумові рукавички і ватно-марлеву пов’язку, вдавала, що не помічає його. Але учитель підбігав до неї, штовхав під лікоть і намагався запровадити в постіль. В сподіванні повторити розпусту, якої спізнав відразу ж після весілля, він скавулів, плямкав, ворушив носом і глядів на благовірну прохацьким поглядом. Тоді в Мар’яни не було іншого виходу, як вигадати якусь побрехеньку про невиліковного хворого і швидко зникнути, в душі проклинаючи нелюбого чоловіка. Біля нього дні повзли повільно, як термін покарання на зоні.

Упродовж двох перших місяців сімейного життя Мар’яні вдавалося уникати подружніх обов’язків. Вона вставала надто рано під приводом того, що мусить готувати для благовірного сніданок. А на нічліг йшла тоді, коли Коркуцьонок дивився передачу «На добраніч, діти». І коли він заходив до спальні, то Мар’яна уже спала глибоким сном. І він не відважувався її розбудити. Дружина ще десь на початку медового місяця «призналася» йому у поганій звичці, яка у неї виробилася ще в інтернаті: розриває на шматки кожного, хто спробує перебити їй сон. При чому вона в такім стані не зважає, хто перед нею — найдорожча людина чи ворог. Правда, прийшовши до тями, вона кається, але буває пізно.