Щойно Мар’яна зібралася закинути до рота ложку супу із великожиляківських чубарочок, як Коркуцьончиха почала подавати їй знаки, кивком брів змушуючи Мар’яну повернути голову праворуч, де возсідав її улюблений син.
Тольцьо поїдав першу страву так завзято, що його краватка мокла у тарілці. Здавалося, навіть локшині та й то було неприємно мати справу з Коркуцьонковим писком, бо вона пручалась з усіх сил, намагаючись викрутитись з-поміж його зубів назад у посудину із припіднятими краями. Мар’яна ледве погасила на своєму обличчі гримасу огиди. Перед великожиляківцями, а головне перед мамунею цього вайлуватого словесника треба було тримати своє невдоволення на повідку. Там, де не носять босоніжок, а траву малюють чорним, вона знала, як поводитися: у хвилину люті накидалась на об’єкта ненависті і починала його гамселити кулаками, дряпати, кусати. І не було такої сироти, яку би поведінка Мар’яни здивувала. Але той, хто зростав у домашніх умовах, не сприймав таких агресивних манер, вважав Чолку нестриманою, невихованою і взагалі неврастенічкою. Тож, ледве поборовши бажання вилити першу страву Коркуцьонкові за комір, свіжоспечена молодиця виловила з-поміж локшини атрибут чоловічого вжитку директоренка і промокнула його серветкою.
— А яке ти маєс пгаво мене витигати? — насупився Коркуцьонок. — То мозе гобити тільки моя мама…
— Сину, — звернулася Коркуцьончиха до Тольця наставницьким голосом. — Мар’яна — тепер твоя дружина та ще й дохторка, так що можеш повністю довіритися їй.
Гості вже понаїдалися, але при цьому ще залишалися живими. Коли вони чи то співали, чи то вже позіхали, нарешті куховарка оповістила, що вареники із сиром уже готові фізично дати себе на з’їдження. До цих шматочків із тіста з начинкою голова Файдульський ставився скептично. Бо вважав, що нерозумні жінки даремно витрачають час на чищення картоплі та заліплювання її у палянички з борошна й води, тоді як простіше приготовити макаронів із сиром. Але ось Коркуцьонок, той фанатів від цих борошняних виробів у формі місяця першої фази, які Мар’яна також мусила власноручно накладати інфанту. При цьому вона в думках схопила Коркуцьонка за масну чуприну і товкла лобом об стіл. А Коркуцьонок, нічого не підозрюючи, пас витвори із картоплі і сиру, жадібно проводжав очима шлях кожного з них від макітри до власної тарілки.
— Мій Толик дуже любить вареники, — докинула Коркуцьончиха гордим голосом, мов би сповіщала про якийсь подвиг свого сина, і жестами підказуючи йому втерти губи, які були в кружалі сметани, як планета Сатурн — у кільці хмар.
— Авзез, люблю-ю-ю-ю, — щасливо затрубів синок, — особливо, свізі, ги-ги-ги, — і, спитавши в матінки дозволу, накинувся на пироги і заплямкав на всю горницю. Він уже наситився, але на дні макітри залишалося декілька штук. Коркуцьонкові було важко змиритися з тим, що вони можуть комусь дістатися. І він попротикав усім їм животи виделкою. Після цієї пункції начинка зі свистом висадилась з пирогів у макітру. Його вчинок так вразив бенкетарів, що вони раптом голосно заговорили про погоду. Мовби за одним столом синоптики зібралися на нараду. Дружка Карусельна зарилася обличчям у вінегрет, наче страус у пісок. А Рулька почала шукати свого сусіда Гудулку, який щойно розсипався під столом. Коли вона, нарешті, роздобула його, то Мар’яні вкотре пригадалася вихователька з інтернату. Вона била діток по губах, коли ті жадібно поводилися під час сніданку чи обіду. От якби Коркуцьонок був на вихованні в цієї тітки! То вона, либонь, не тільки дала б йому доброго лупня, а ще й морила б голодом день-другий. І хоча Мар’яна вважала такі методи впливу на особистість жахливими, але зараз відчула, як у неї самої аж руки сверблять — схопити миску і висипати з неї усі варені вироби на голову цьому вайлуватому маминому синочку! Найдужче її дратувало те, що Коркуцьонок, що б не їв, — чи то бутербродчик чи пиріжок з лівером, — усе мачав у горня із чаєм. І не переставав просити в матінки дозволу на кожну страву. Так що врешті й Коркуцьончиха не витримала і мовила недбало:
— Та бери усе, що бачиш: варене, смажене й печене…
Коркуцьонок страшенно зрадів. Його очі ще дужче розбіглися в різні боки. Він, щасливо мукнувши, заграбастав до себе оберемок тарелів і трудився, не покладаючи зубів. Що б він не клав до рота — харчі завжди знаходили у його животі спільну мову. Так що невдовзі усі полумиски в радіусі одного метра від Анатолія спорожніли. Крім того, учитель словесності увесь посуд так відшліфував власним язиком, що його можна було вже й не мити, а відразу ставити на полицю. Мар’яна спробувала стримати Коркуцьонка, якомога делікатніше натякаючи, що він нічого не залишив для своїх колег та сусідів.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу