Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Минуло декілька місяців, а Мар’яна безуспішно тужилася стати другою матір’ю для Коркуцьонка. Виходячи заміж за цього вайлуватого вчителя (в Мар’яни просто язик не повертався називати його своїм чоловіком), вона думала, що знає про нього все. Але тепер кожен новий день подружнього життя відкривав перед нею щораз нові риси благовірного. Він виявився дивовижно безпомічним.

Як наші далекі пращури не відали, скільки кому літ, так і для Коркуцьонка, хоча він і розміняв двадцять третій рік, залишались невідомими розміри його власних черевиків та сорочок. Правда, Тольчик не надто переймався проблемами свого гардеробу, але його матуся брала дуже близько до серця і те, що він може вийти з хати ледь не в мішку, і що його ані за вухом не засвербить, що має надмірно жирне волосся на голові. Коркуцьончиха в «Радянській жінці» вичитала спеціальний рецепт відвару з усіляких трав від цього лиха і через кожні три дні промивала ним Коркуцьонкове волосся. Оженивши Тольця, Коркуцьончиха зіпхнула цю почесну місію на Мар’яну. Оскільки невістка за щоденними клопотами забувала про цей важливий подружній обов’язок, то свекруха делікатно нагадувала їй:

— Оце, доню, так поспішаю, то ти помий своєму чоловікову голову.

Що стосувалося купелі Коркуцьонка, то цей ритуал відбувався дуже врочисто. Коркуцьончиха викликала до себе невістку і запитувала:

— Чи потрібно Толикові приймати сьогодні ванну? Як вважаєш?

— Йому краще знати, — знехотя озивалася Мар’яна, зайві згадки про чоловіка у якої спричиняли наплив депресії.

— Та звідки йому таке знати? — бідкалася стара мати. — Йому якщо не нагадати, то він таким брудним і ходитиме. Піди поцікався у нього, що він на це?

— А чому я повинна про таке в нього запитувати? — дивувалася Мар’яна.

— Ти ж йому жінка, — пояснювала Коркуцьончиха і, зітхаючи, додавала. — Вчися, бідна інтернатівська дитино!

Мар’яна, яка здебільшого в цей час уже мала робити обхід у великожиляківському заповіднику хвороб, мусила поставити сумку на крісло і зазирала до кімнати, де осоружний супружник рихтувався до завтрашнього уроку в школі: тренувався на ляльці розказати напам’ять правило про апостроф.

— Анатолію, ти хочеш скупатися? — запитувала Мар’яна, в душі ненавидячи не лише цього бевзя, а й себе за те, що грає роль дурепи на догоду його матері.

— Здалося б, — кидав поважно Коркуцьонок тоном керуючого банком, який добре знає собі ціну.

Зачинивши двері, Мар’яна відчувала у себе за плечима запах антимолю. То свекруха, не втерпівши, прибігала слідком за невісткою, аби якнайскоріше почути від неї благу вість.

— Ну то як? — запитувала ця гоф-мейстерина таким схвильованим голосом, наче б ішлося про вдало завершену операцію. Так асистент запитує в лікаря — житиме чи ні важкий хворий?

Мар’яна починала шурувати корито і гріти воду, однак від свекрухи не могло сховатися те, що її невістка навіть не думає впадати в екстаз від цього процесу.

Опустивши долоню у воду, аби перевірити, що вона така, як треба, Коркуцьонок вигукував:

— Цому ти не долила холодної води? Та я міг звагитись!

— Я думаю, ти мав би спробувати купіль, перш ніж залізти в неї, — цідила крізь зуби якомога лагідніше Мар’яна.

— А я не звик пгобувати, — промовив, зітхнувши, Тольцьо. — То всьо мама. Вона казала, со спгавзній музцина не повинен пгобувати… Мамо, пгавду я казу?

— Правда, синочку, але тепер у тебе є жінка, тож слухай її… — радила йому матінка, не втрачаючи надії, що з часом невістка втягнеться і пильнуватиме її сина так, як треба, а вона зможе, нарешті, відпочити.

Зціпивши зуби від огиди, Мар’яна намилювала студенисте тіло Коркуцьонка. А воно вимагало не меншої обробки, ніж у новонародженого. Воду для обличчя благовірного вона мусила прокип’ячувати, його очі промивати розчином фурациліну, носові ходи прочищати тугими ґнотиками, а шкірні складки обробляти ватними тампонами, змащеними вазеліном, і Боже борони витирати їх рушником, лише промокати й припудрювати. А щоб Коркуцьонок легше переносив нудні процедури, то Мар’яна повинна була йому ще й підборіддя пальчиком лоскотати.

Після ритуалу обмивання надходила черга обрізати чоловікові нігті, які навіть не пробували коли-небудь дійти до кінчиків пальців. На завершення усіх маніпуляцій Мар’яна закручувала благовірного у вовняну хустину, аби він собі голови не застудив. Але для свекрухи цей запобіжний захід був недостатнім. Бо вона раз-у-раз вигукувала до свого цесаревича: