Абу-ль-Фарадж - Смішні оповідки

Про одного чоловіка подумали, що він збожеволів, і запроторили його до лікарні.

Лікар заходить до нього і каже:

— Ось тобі ліки. Мусиш пити, інакше я тобі всю спину вибатожу.

— Воно й не хочеться мені їх пити, але я вип’ю. Та зміркуй по правді: кому б слід їх пити — тобі за такі оце діяння, чи мені, що вживає ці ліки, боячись твого канчука, — відповів нещасний.

99. З'ясував

Крамничку купця, який торгував шовком, уночі пограбували. Навколо зібралися люди. Божевільний проходив мимо і, завваживши натовп, підійшов до нього.

Довідався, в чому справа, і промовив до людей:

— Я знаю, хто це зробив, але не скажу, поки мене не нагодуєте.

Люди порадилися між собою і дійшли думки, що він і справді може знати, бо блукає ночами скрізь, і злодії від нього не криються,— адже він несповна розуму.

Зміркувавши так, принесли йому хліба, м'яса, халви.

Коли божевільний наївся, його запитали про крадіжку.

— Хіба вам невтямки, хто це зробив? Чи ви малі діти — отак безпорадно розводите руками? Це ж, безперечно, справа рук злодіїв і тільки їх,— відповів він і пішов собі далі.

100. Кара наперед

Діти закидали божевільного камінням. Тікаючи від них, він зненацька наскочив на жінку з немовлям. Божевільний спинився, вихопив немовля з материних рук і сильно побив.

— Що зробило тобі це невинне дитя, за що ти його побив? — запитала жінка.

— Поки що нічого. Але воно підросте і жбурлятиме в мене каміння, як і ті,— відповів божевільний.

101. За що платив, те і їм

Юродивий ковтав сливи разом з кісточками. Коли з нього почали сміятися, він сказав:

— Як сливи важили, то я мусив платити й за кісточки, навіщо ж тепер їх викидати.

102. Гроші наперед

Коли в місті хтось помирав, юродивому завжди давали одну зузу.

Якось помер багатий господар, і йому дали дві зузи. Юродивий і каже офіровникові:

— За другим разом, як вам хтось помре, я не прийду, бо одну зузу я одержав наперед.

103. Хитрий божевільний

Божевільний прийшов до повелителя і попрохав якого-небудь взуття.

Повелитель дав, але той сказав:

— Я не маю чалми. Добре було б, якби й голова моя молилася за тебе, як і ноги. Адже їхня молитва не більше важить, ніж прокляття моєї голови.

Повелитель розсміявся і дав йому чалму.

104. Чому вірити — очам чи носу?

Якось, коли в судді був блазень, до нього завітала незнайома жінка; обличчя її було запнуте чадрою, видно було тільки дуже гарні очі. Жінка заплакала й почала скаржитися на свого кривдника.

Блазень почав просити суддю:

— Повірте їй! Одразу ж бо видно, що вона нещасна. Її очі красномовно свідчать про те, що її скривдили.

Своєю розмовою блазень прихилив до себе жінку, і вона відкрила все обличчя. I тоді виявилося, що в неї гидкий, плаский, мов зуза, ніс.

Придивившися до неї, блазень мовив до судді:

— О ні, добродію, не вірте їй! Хоча оці очі й свідчать про те, що її скривдили, та ніс доводить, що вона брехуха й у всьому сама винна. Не варта вона того, щоб її жаліли.

105. Впіймав облизня

Якийсь чоловік захотів поглузувати з божевільного і сказав йому:

— Слухай, у тому кінці міста дають по дві зузи божевільним. Піди й візьми свої.

Але божевільний відповів:

— Якщо ти правду кажеш, то покажи свої дві зузи.

106. Що кому залишається

Одного божевільного запитали:

— Коли помирає господар, що залишається його дружині, синові, доньці?

— Дружині—вдовування, синові—сирітство, доньці — блуд,— відповів він.

Розділ 3. Оповідки про злодіїв та розбійників

107. Втішили

В одного подорожанина вкрали гроші. Люди його втішали:

— Не журися. На тому світі в судний день ти знайдеш кривдника й забереш гроші.

108. Про божі заповіді

В одного господаря вкрали осла. Люди радили йому не журитися, а ліпше молитися богові — він допоможе зловити злодія.

Окрадений відповів:

— Чи можу я надіятися на бога, коли сам він говорив у євангелії, що злодій приходить не тільки обікрасти, але й убити9. Хіба може викрити розбійника той, хто дає такі заповіді?

109. Нс той фах

Розбійники роздягали на дорозі чоловіка. Той попросив їх:

— Залиште на мені одежу і відпустіть. Я вишлю вам з дому грошей, яких вистачить на два таких вбрання.

Розбійники розсміялися і відповіли:

— Мабуть, тобі бог розуму не дав, коли не знаєш, що люди нашого фаху не лихварюють.

110. Міркування злодія

Один злодій говорив так:

— Я викрадаю тільки дітей і продаю їх у рабство. Грошей та всяких коштовностей не беру. Як настане судний день, скривджені вимагатимуть повернути крадене. Тоді я скажу: «Онде ваші діти, беріть їх». А якби я крав гроші, то не зміг би їх віддати, бо до того часу витратив би їх.