Лідія Гулько - Лісові оповідки

Минало тепле літечко. Трава і листочки ще зелені й хрумкі.

Одної гарної днини матінка Теплий Животик розродилася. І привела так багато донечок і синочків, що татко Прудколапий не міг їх порахувати. І не тільки тому, що всі зайчата підстрибували. Просто вони, мов краплі води, були схожі між собою. Щоправда, одне зайчатко відрізнялося від решти.

Здогадалися, чим зайчатко відрізнялося? Так! Воно було найменше.

Хтось із малечі штовхнув малюка. Він плаксиво схлипував. Матуся взяла його на ручки, втішала. Зайчата заздрили братикові. Кожен хотів, щоб матуся його колисала й пестила. Зайчатка підстрибували і прозивалися з братика:

– Ти Мазун. Мазунчик ти.

Образливе прізвисько приклеїлося до зайчика і стало його ім’ям.

Зайчата швидко підростали. Самостійно ходили з кошиками до лісу. Там збирали на обід смачні листочки і гриби сироїжки.

Ось вони знову в лісі. А Мазунчик, як завжди, вдома. Він сумував. Чіплявся до татка. Просив його:

– Будь ласка, покатай мене.

Прудколапий катав малого на собі.

Зайчатку подобалось їздити верхи. Він не хотів з татка злазити. Але Прудколапий згадав про роботу, яку повинен сьогодні виконати. Він обережно зсадив із себе синочка. Схопив відеречко і побіг до річки.

Зайчатко чіплялося до мами.

– Будь ласка, покатай мене.

Теплий Животик жаліла найменшого і возила на собі. Та в неї було дуже багато хатніх справ.

А зайчатко знай вередує:

– Хочу кататися! Е-е-е-е!

Якось Прудколапого відвідав його давній приятель їжак Шпичак. Дядько Шпичак звернув увагу на малого, що рюмсав.

– Чого ти плачеш, Мазю? – запитав.

Зайчатко тре лапкою очі й плаксиво тягне:

– Хо-чу ка-та-ти-ся! Е-е-е-е!

Їжак припрошує:

– Чого ж, сідай на мене. Покатаю.

Гострі голочки на спині їжака вляглися. Вона стала гладенькою і м’якою, ніби подушечка. Мазунчик забрався на дядькову спину. Смикав лапками і пищав:

– Но! Но! Поїхали!

Їжак бігав, мов справжній кінь. Ще й вигукував: «І-а-а, і-а-а!».

Мазунчик реготав від задоволення. Лупцював дядька п’ятками та підганяв.

Обідньої пори куцохвоста родина зібралася в хатинці. Зайчата притихли й чекали, коли матінка покличе їх до столу.

Тільки найменший не хотів злазити з дядька. Гецав на ньому, мов вершник на коні. Красувався, вихвалявся перед братиками і сестричками.

Шпичак захляв від біганини. І через це розсердився на Мазунчика.

А коли їжаки сердяться, то голки на їхніх кожушках настовбурчуються. Так було й цього разу. Зайча заволало:

– Ой-йо-йой, боляче!

Зіскочило з дядька і, ображене, забилося під своє ліжечко.

Братики і сестрички реготали. Перестали реготати лише тоді, коли матуся запросила всіх до обіднього столу.

Заяча малеча шумно всідалася за стіл. Лише Мазунчик ображено сопів у темному кутку.

Однак борщик і кашка так смачно пахли, що Мазунчик тихенько перебрався із-під ліжечка на ослін. Схопив найбільшу ложку – і до миски.

Татко Прудколапий суворим голосом попередив синочка:

– На мені покатаєшся, як на їжакові.

Матуся Теплий Животик скрипнула передніми зубами:

– І на мені покатаєшся, як на їжакові.

Мазунчик опустив вушка. Він схлипнув раз, а потім ще два рази. Проте ніхто йому не співчував. Всі сьорбали смачний борщик. Мазунчик перестав схлипувати. Винуватим голосом пискнув:

– Пробачте мені. Я сам, своїми ніжками бігатиму.

Зайці радісно плескали лапками. Найгучніше виляскував дядько Шпичак. Він дивився на вередуна добрими, лагідними очима.

Мазунчик взяв свою, найменшу, ложечку. Він з апетитом уминав кашку зі своєї маленької мисочки.

Зі смереки спорхнула сорока. Через відчинене віконце птаха все бачила і чула. Вона літала над хуторами, селами, містами і скрекотала:

– На мені покатаєшся, як на їжакові! На мені покатаєшся, як на їжакові!

Цей вислів знають і дорослі, і діти. Він став прислів’ям.

У ліжечку, сплетеному з духмяних трав, солодко спить заяче маля. З відчиненого віконця долинуло: «Ме-ке-ке!».

Сонько зірвався з ліжка. Забився у куток і тремтів від страху.

– Ме-ке-ке! – долинуло знову.

Із-за фіранки вистромилася кошлата голова з вишкіреними рідкими зубами.

Зайча впізнало товариша. Вибігло зі схованки. Радо гукало: