Акція-51, Останні Свідки 1951

Ганна Попідоха:

Попередили нас: не втікайте в ліс, все-одно всіх спіймаємо і виселимо.

Марія Мураль:

Жив у нас на квартирі один начальник. Прихопився, що будуть переселяти. Ми не вірили: то ж повстання буде. А він: вас переселити що дмухнути.

Марія Яслик:

Спочатку люди дуже кричали коли сказали нам про виселені їй. А і іо тім ,,. ніх і о : не виступав. Люди були залякані. Тільки питають прізвище, а людина вже боїться, щоб на Сибір не виселили .....

Катерина Вицівська:

Перед тим, як лишити хату, наші люди всі кутки в хаті цілували і землю біля порогу. Ті хати ми лишили нашими сльозами вмиті.

Анеля Кучманич:

Як рушив з Устрік наш поїзд, так усі плакали, що руху поїзда не було чути, тільки людський плач.

Марія Качур:

Наші люди довго вірили, що повернуться, що дозволять. Вуйко Андрій казав: та чи я не ґазда, я маю своє топоря , я ще вдома хату поставлю!

Наталя КЛЯШТОРНА

Й&Д . //

Digitally signed by Walter \д/я Itpr дп' н«дкф» Maksimovich

2006DN: cn=Walter Maksimovich, o,

ou= http://lemko.org, email= walter@lemko.org, c=VI Date: 2009.04.27 12:04:04 -04'00'

Maksimovich

ББК 63.3(4УКР)625-27 К52

УДК 94(477.8)" 195”

Кляшторна Н.О.

К52 Акція-51. Останні свідки / Передмова О. Юристовського. Післямова Д. Петренко. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. — 232 с.: іл. ISBN 966-7151-67-0

«Акція-51. Останні свідки» — хроніка останнього виселення українців з західних етнічних земель 1951 року, яка базується на свідченнях очевидців, архівних матеріалах, газетних публікаціях. У книзі також подано історію населених пунктів, які 55 років тому зникли з мали УРСР, а також словник говірки їх мешканців.

ББК 63.3(4УКР)625-27

Ця книга видана завдяки фінансовому сприянню Олександра Зарічнюка, підпри емця з м. Долина на Івано-Франкіещині, корені роду якого сягають с. Чорна. Допомогу також надали Василь Лисейко (батьки -- виселені з Михновця), Наталя Шатковська, Михайло Батіг, Дарія Петречко, Юрій Стрілецький (усі - вихідці з Чорної). Володимир Мельниченко та Йосип Білинський з м. Турка, Ігор Петречко.

Автор дякує усім виселеним і кнім нащадкам, котрі надали фотоматеріали з домашніх архівів.

На обкладинці: фото церкви з Росолина. збудованої 1750 р. На титульній сторінці: малюнок В. Дувірака

Контактна адреса автора: а/с 144. Київ 01133 Електронна адреса автора: kiasztoma@ua.fm

ISBN 966-7151-67-0 © Кляшторна Н.О., 2006

© Петречко Д.І., 2006 © Юристовський О.І., 2006 © Шатило В.А., 2006

ЗМІСТ

З

Переді мною — старе пошарпане фото. На плацу перед церквою вишикувалася сільська громада, переважно молодь. Дівчата з косами, як руки, і хлопці, як дуби. В центрі — пан отець з дружиною і донькою. Позаду надпис олівцем — 1939.

Отже, літо 1939 p.- Бойківські сердаки, ґорсети, запаски. Пані їмость у модельних туфлях, а дівчата у першому ряду — з блискучими прикрасами, тільки... босоніж. Так твердо стоять на тій кам'янистій землі, так міцно тримають хоругви натрудженими руками, так щиро дивляться в об'єктив. Чи бачать вони те, що їх чекає попереду?

За кілька місяців їхній світ розсиплеться, наче крихти черствого хліба. Польщу окупують німці, але швидко покинуть цей терен разом з німцями-колоністами. Прийдуть совіти, щоб встановити новий кордон, забрати війта, гайових, активістів «Просвіти». Після них у край повернуться німці. Вони знищать місцевих комуністів і євреїв, накладуть контингенти і повезуть молодих на роботу в Німеччину. Через три роки совіти порядкуватимуть тут знову, щоб погнати чоловіків на передову, проводити лінію кордону, забирати майно до колгоспу, арештовувати за найменшу підозру.

Кілька з тих, котрі на фото, поляжуть на фронті, кілька — вирушать на еміграцію, кілька — загинуть в українському підпіллі в лісах. З десяток родин виселять на Сибір.

Кількох арештують за саботаж-у колгоспі.

А тепер порахуйте, скільки з них залишиться через 10 років? Скільки босих ніг і натруджених рук? Про священика теж більше не згадуйте — парох не хотів перейти на православ'я.