Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

В цей час ходовий вітер напнув усі вітрила «Дельфіна». Суходіл залишився далеко позаду. Назустріч бігли білі хвилі. Тиша. Спокій. Навіть Гава заснула мирно на білій мов сніг щоглі.

Раптом кораблик на щось наразився і дуже нахилився набік, потім на інший і загойдався на хвилях. Ворона прокинулась і каркнула:

— Дванадцять балів, щоб тебе грім побив!

Із кухні з криком вибігла Юле:

— Тонемо! Якесь страхіття пробило ніс корабля!

Крапас не розгубився. Він зразу ж наказав чоловікам задраїти дірку брезентом, складеним учетверо, забити дошками й поставити помпу. Коли рятувальні роботи було закінчено, капітан родини оглянув збитки й сказав:

— Нам треба буде повернутись. З такою дірою далеко не запливемо.

У цю мить з глибини вигулькнув підводний човен. Відчинився люк, із нього вибігло кілька моряків і одразу націлили на «Дельфіна» розмоклу гармату.

— Ховайтеся! — Крапас іще встиг попередити капітана Брука і його вірного матроса Дока, як з того ж люка виліз бородатий морський вовк і дивний, мов з мармуру витесаний, чоловік, який курив велику турецьку сигару.

— Пробачте за маленьку неточність, — сказав морський вовк. — Наші гальма погано змащені. Але я, хлопці, не хотів сказати. Англія тяжко воює, отож ваше місце, шановний містере Нокс, тут, у підводному човні, де на вас чекає окремий гачок для шапки і окрема шухляда для калош.

— Свиня, з німцями воюєш, а моєму кораблеві дно продірявив! — скипів Крапас.

— Так звелів майор королівської розвідки сер Джеймс Бонд, — відповів морський вовк. — Я б сам такого свинства і перед смертю не придумав би.

Великий розвідник осміхнувся, щось буркотнув і огледів Крапаса. Хоч хлопець і сподобався йому, він досить двозначно мовив:

— Ви даремно гніваєтеся, містере Нокс. Ми так повелися тільки тому, що шануємо морські закони. Сирими дровами навіть під час війни ніхто не топить, тож вашим ночвам залишається куди більше шансів до кінця війни бути неушкодженими. Ви навіть можете в цій бухті тихенько ремонтуватися.

— За які послуги? — урвав його балаканину Крапас.

— Умови диктуватиму я, — знову усміхнувся Бонд, — або і ось цей предметик, — він поплескав жерло гармати.

— Гаразд, я згоден, — відповів Крапас і звелів спустити драбину з вірьовок.

Коли капітан Накас, син Напаліса, зайняв у підводному човні належне йому місце моряка й добре огледівся, він помітив, що в цій плаваючій залізній клітці, крім нього, потерпає ще двадцять чотири молодих хлопці, якими командує морський лев, капітан II рангу сер Данлоп, і що цього лева водить за ніс якийсь шахрай. Ось і всі його знання. Для нього цього було досить, щоб їсти гречану кашу, запивати її консервованим молоком і складати плани на втечу.

Нарешті той таємничий дядько покликав Накаса у свою маленьку комірчину, запросив сісти між усякими заглушками та колесиками, а потім чемно назвався:

— Мене, як ви знаєте, звуть сером Джеймсом Бондом. Я майор розвідки його королівської величності, отож маю вас, містере Нокс, попередити, що ви порушили військову присягу й перейшли на бік повстанців.

— Це неправда. То ті мирні люди перейшли на мій бік.

— Яким чином?

— Після чергового спектаклю мого брата вони обрали його своїм вождем і поділилися деякими таємницями свого племені.

— Чудово. Ви таємно торгуєте зброєю.

— Я не винен, що нею не можна торгувати відкрито. Але я не торговець, а морський візник. Коли королівський купець Макт Камара в своїх скринях возить кулемети, ви в нього й запитайте. Його папери були в повному порядку.

— Ви потопили крейсер англійської ескадри.

— Ну то й що? Вантажний кораблик, який не має жодної гармати і навіть не підплив до крейсера на відстань вибуху, спустив його на дно. Ви мене переоцінюєте, містере Бонд.

Джеймс довго думав, склавши руки на грудях, і трохи не розпочав подумки партію у більярд, але стримався.

— Втім, містере Нокс, ті ваші маленькі витівки ніщо перед тими великими діяннями, які чекають на нас. Та закон є закон: чому ви досі не назвалися у будь-якому найближчому порту Великобританії?

— Тому що жителі джунглів газет не читають і не передплачують їх для своїх гостей.

— Час придбати радіоапарат.

— Придбаємо, звичайно, якщо ви нас не втопите. За це, на мою думку, теж треба карати. У відкритому морі, під прапором Англії, без попередження?.. Це ж бандитизм.

— Ми трохи не розрахували, — Бонд знову ввімкнув внутрішній голос, але той не хотів із ним розмовляти.