Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Розумна людина завжди клин вибиває клином.

— Правильно, татусю, та, щоб клин вибивати, потрібен молот. Отже — до діла.

За допомогою Брука брати не тільки відремонтували корабель, але й таємно змонтували в ньому потужний двигун, радіоапарат і передавач, налили бочку гасу, сховали двигун під бочкою, а всі трюми переробили на розкішні звуконепроникні каюти. Словом, брат Напас порався біля двигуна, йому допомагав Брук, а в цей час Рапас учив Лока влучно стріляти. Сховавшись у трюмі, вони стріляли і стоячи, й лежачи, й навіть відвернувшись від цілі. Юле та її шановний чоловік, годували екіпаж, а третій їхній син, Крапас, зійшовши на берег, замовив готель, указаний Бондом, і дав оголошення в газеті, шо організовує акціонерне товариство для добування золота. За його розрахунком, фірма «Брати Накаси, золото і ще щось» мала дати неймовірні прибутки. Якщо перекласти це оголошення з мови бізнесменів на нормальну, це означало, що брати Накаси хочуть добувати золото, знають, де воно є, але не мають для цих робіт у достатній кількості коштів, тому запрошують на допомогу тих, які мають гроші, і обіцяють чесно з ними ділитися прибутками.

Першим, як і належало сподіватися, його відвідав Буфало Білл. Він поглянув на дуже збільшену карту і все зрозумів з першого погляду.

— Оля-ля-ля, хлопчику! Я тебе тримав за справжнього селюка Юргіса, який нічого не розуміє у нашій грі, та, виявилося, помилився.

— Я й зараз себе таким тримаю, — скромно відповів Крапас. — А в яку гру ви граєте?

— В піжмурки, малюче, — глузував мільйонер. — Ти далеко підеш, якщо добрі люди не зупинять. — Білл голосно засміявся, поторгав прив’язані під пахвами гармати шіснадцятого калібру й уточнив:—Золотий бізнес ти сам вигадав чи його тобі хтось підказав?

— Ні, — відповів Крапас, — той бізнес вигадав мій тимчасовий хазяїн. Та, наскільки мені відомо, на острові Лімпопо немає ніякого золота, але самоцвітів — скільки завгодно. — Щоб підтвердити свої слова, висипав подарунки друзів на стіл. Очі в Білла, побачивши таке багатство, заблищали, мов дві лампочки.

— Коли так, я до ваших послуг, — сказав він, — а за селюка Юргіса — вибач.

— Таємні переговори наша фірма веде тільки на кораблі, — відповів Крапас.

— А навіщо така обережність?

— У чужій країні й стіни вуха мають. Крім того, всі підслуховні і записувальні апарати вам треба буде залишити вдома.

— За кого ви мене маєте? — розгнівався Буфало Білл.

— Тільки за допитливу людину, — відповів Крапас, — але це позитивна риса характеру. Буду відвертим: коли ми заснували нашу контору, ви або ваш заступник щовечора з цією самою валізою почали ходити повз мої вікна.

— Пробачте, в цій частині міста я тільки вдруге: перший раз — коли зійшов на берег, і ось тепер.

— Це неправда. Ви так поспішаєте, що ледве встигаєте приклеїти бороду, перемінити одяг, а щоб перевзутися, вам уже бракує часу.

Білл навмисне повернувся до вікна, щоб не треба було дивитися на запорошені черевики.

— До того ж я маю щонайменше півсотні свідків і добру сотню фотографій, які доводять, що ви працюєте дуже необережно, а ваш заступник — зовсім по-дитячому.

— Ну то й що? — навіть не кліпнув оком закоренілий брехун. — Я вам можу привести двісті свідків, які мене під вашими вікнами не бачили, і безліч своїх фотографій, які зроблені на іншій півкулі нашої планети.

— Ви маєте рацію, це пуста суперечка, — засміявся Крапас. — Краще повернімося до мети вашого приходу.

— Якщо можна, я нічого не говоритиму і, обміркувавши все до подробиць, викладу письмово.

— Було б дуже добре, а ту карту, яка вказує на поклади золота і яку ви позичили моєму новому хазяїнові, я можу вам повернути.

— Велике спасибі за довір’я, але я ніколи не беру того, що мені не належить.

— Дуже прикро. Наша фірма в такі позолочені карти пропонує загортати цукерки… І знаєте, вони мають шалений успіх, бо всі хочуть знайти золото.

В сусідній кімнаті щось загрюкало, затріщало й затихло. Білл блискавично все зрозумів. Розпрощалися вони, мов давні друзі, сповнені грандіозних надій.

Після Буфало молодого бізнесмена відвідав полковник Жюжю і запропонував разом з ним добувати срібло. Князь Джовані чудово знав, де на острові мідь, а таємний порадник— де залізо. Після них завітали якісь добродії, але з дуже виразними обличчями шпигунів.

Останнім прийшов Джеймс Бонд. Він усміхнувся, начебто зіграв найкращу партію в більярд.

— Чудово! — радів він. — Ви — природжений розвідник. Отими папірцями для цукерок ви поклали Буфало Білла на лопатки. Тепер мені зрозуміло, хто підсунув нам ту карту, а справжню взяв собі. Але чому ви того типа запрошуєте на свій корабель, а не в стару шахту?