Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

Нарешті подув ходовий вітер. «Дельфін» сяк-так вибрався у відкрите море з гостинцями, які надавали їм тубільці, та з бочками питної води.

Але тільки-но вони підняли якір, у морі замаячили чотири сірі щогли, незабаром виріс і весь крейсер «Невмирущий». Знаючи, хто керує цим брухтом, Крапас не хвилювався, а звелів підняти дружнє гасло: «Вітаю друга!»

Проте крейсер на таке вітання не звернув аніякої уваги, повернувшись, бабахнув з гармат правого борту. Один снаряд, залишивши за собою на небі сиву риску, пролетів мимо, другий шубовснув у воду, а третій упав на палубу і закрутився з шипінням. Смілива Юле ту шипучку залила водою.

— Чи той капітан Брук сказився? — насварилася вона в бік крейсера порожнім цебром. — Я йому бороду виростила, я її йому й вискубу.

Тільки після такого попередження на крейсері було піднято загрозливе гасло: «Негайно здавайтеся!», а величезний крейсер почав повертатися до «Дельфіна» лівим боком.

— Цього гниляка ми самі не подужаємо, — сказав Крапас. — Чінга Чанга, настав твій час нас рятувати.

— А може, позмагатися з ним? — запропонували брати.

— Нічого не вийде: вітер дме в його бік, він має чотири, а ми тільки дві щогли, крім того, не маємо жодної гармати.

Нарешті порятунок було знайдено. Тубільці навантажили човни всілякими фруктами, ручними виробами і з галасом подалися у відкрите море торгувати. В одному човні вони замість соку сховали три бочки пороху, а одна з них — із щойно винайденою гримучою ртуттю.

Побачивши таку кількість човнів, чотирищогловий велетень ударив гарматами лівого борту й попередив, що до нього підходити заборонено. Та, поки він повертався на правий бік, корабель оточили човни тубільців і почалася торгівля. Спочатку торгували дуже обережно: прив’язавши на вірьовочку кілька люстерек чи ще якихось дрібничок, вони байдуже дражнили торговців, але, побачивши, чим платять їм тубільці, моряки кинулися до борту. На кораблі почалося безладдя, але ненадовго, бо човни, які спокійно плавали собі навколо крейсера, раптом, мов за помахом чарівної палички, розвернулися й попливли назад до берега, залишивши під боком крейсера одного човника. Помітивши того човника, який таїв у собі смерть, капітан наказав відпихнути його. Та було вже пізно. Біля крейсера спалахнув вогонь — і гримуча ртуть струсонула корабель. Він накренився й поволі став занурюватися у воду. Зчинилася паніка. Моряки нічого не слухали, а рятували своє майно і життя.

В цей час, ухопившись за уламок дошки, до берега підплив молодий хлопець і, впізнавши Крапаса, сказав:

— Поспішайте! В одній з кают крейсера сидить ваш вірний друг капітан Брук, його там за наказом генерал-губернатора замкнув перший офіцер.

— А ти хто будеш?

— Його ад’ютант Док.

Мить — і найбільший човен уже був біля крейсера. Крапас з Доком швидко видерлися нагору. Кількома пострілами розтрощили замок, відчинили двері й побачили капітана Брука біля дзеркала: той голив свою величезну буйну бороду.

— Ти з глузду з’їхав?! — здивувався Крапас. — Твій корабель уже майже на дні!

— Так перед смертю чинить майже кожен чесний англієць, — відповів Брук. — Від своїх я вже нікуди не втечу.

— Дурня! Поки що тікаймо від смерті, а потім розберемося, хто — свої і хто — вороги.

Коли вони опинилися на березі, з води видніли вже тільки чотири щогли. На одній з них усе ще висіло гасло: «Негайно здавайтеся!», а на іншій — прапор і герб: лев, який у пащі тримає острів Лімпопо…

Брук довго мовчав, а тоді попрохав:

— Візьміть мене тимчасово на свій корабель, мені треба якось дістатися до Англії…

— А що ти в тій Англії робитимеш?

— Попрошу рецепт у твоєї матері й відкрию перукарню для лисих.

— Візьміть і мене. — попрохав моряк, який врятував життя своєму капітанові.

— Радо візьму, — відповів капітан родини. — Всі по місцях! — І «Дельфін» повернув на північний захід, себто додому.

— Цим шляхом не можна, — попередив Брук Крапаса.

— Чому?

— Хіба ти не знаєш, що Англія у стані війни?

— 3 ким?

— З німцями. Отож у будь-якому порту тебе затримають, і твій корабель спалять.

Вони все добре обмізкували і повернули трохи вбік, далі від звичного морського шляху. Тільки тепер Крапас осмілився спитати:

— Брук, за що тебе посадили в карцер?

— Бо на мене доніс генерал-губернатор.

— Хтось поскаржився?

— Ні… Адже все місто Бімбамбула бачило, як я тебе іровів у цю затоку. — Виявилося, капітан знав, що він юбить. Крапас замовк, засоромився…