Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Рою, ти ще живий? — одразу все зрозумів Білл.

— Живий.

— Тоді скажи, кого зварили в казані дикуни?

— Кого завгодно, тільки не Сільке.

— Виходить, він знайшов досі не відоме плем’я, бо навіщо йому було б, нічого не дізнавшись, так поспішати додому? Бо хто ж бігтиме додому, висолопивши язика, якшо його карта бита?

— Винен, Білле, карай, викинь з компаньйонів, тільки не муч мене, як щось придумав.

— Хлопчику, за нас думає містер Макс, прозваний Старою Калошею. Доки він прихильний до нас — ми з тобою мільйонери. І твоє щастя, якщо він не почне тебе коли-небудь допитувати. В його руках залізо плавиться, камінь пощади просить… Ось так: ти не витримав і втік з півдороги?

— Знаєш, Білле, я не з боягузливих, але в тій долині справді літають привиди. Слово честі! Якби не бачив на власні очі, сказав би: брехня.

— Слухай, а може, й там брати Нокси задумали якийсь трюк? Не гнівайся, але це дуже схоже на пташиний цирк.

— Не знаю, може бути… Та коли тобі вслід на кожному кроці погрожують: загинеш, провалишся, щезнеш!… — за Сільке ніколи бігти.

— Ідея! — раптом із запалом вигукнув Білл. — Малюче, будь-які відомості треба отримувати тільки з перших джерел! — Не відчиняючи дверцят машини, шеф ускочив у неї, як у сідло, і, знявши страшенну куряву, в кінці вулиці наздогнав Ганса.

— Прошу в машину, — запросив його Білл.

Сільке мовчки навів на ковбоя гвинтівку й загарчав, як генерал:

— Гр-р-р…

Але, зігрівшись у машині, одразу заснув.

Поглянувши на Сільке, Білл ураз забув про долину жахів, бо його досвідчене око побачило у вилозі німця чорну, замацану опуклу смужку. Білл швидко розпоров шов, обережно вийняв сталеву капсулу, відгвинтив її і прочитав документ. Його обличчя осяяла усмішка, він мерщій побіг додому, талановито підробив нову угоду, а стару поклав у сейф. Потім капсулу знову зашив у вилогу Ганса й відвіз сонного мандрівника додому.

Тільки-но зібрався виходити, як у двері постукав Джеймс Бонд, перевдягнений у лікаря. Його супроводжував брат милосердя Пріслі.

— Викликали лікаря? — чемно запитали прибулі.

— Так, я щойно послав поштового голуба, бо на телефонні дзвінки ви, лікаре, не відповідаєте, — пожартував Білл, чемно підняв бриля і поквапливо рушив додому.

— Ти знову запізнився! — вигукнув внутрішній голос, та Джеймс заткнув йому пельку.

Залишившись на самоті, він вправно розтулив рота Сільке і влив йому конячу дозу снодійного, а сам із Пріслі почав порядкувати в квартирі. Від його гострого погляду нічого не приховалося. Він також витяг з капсули папірець, обережно розгорнув його і побачив, що то невеличка, але точна карта острова Лімпопо, в західній частині якої було намальовано червоні стріли, написано кілька назв і таємниче слово «Aurum».

Значить, золото! Ось що привело цього здихлюка на острів. Ось де корінь повстання!.. Тут усе чорним по білому написано: «Просимо вельмишановного кайзера навчити нас копати золото, якого в нас сила-силенна, і обіцяємо поділитися з вами навпіл. Вождь Чіка і вождь Чака». Далі були підписи, відбитки пальців і дата.

— Я вам покажу золото! — зле засміявся Бонд і намалював нову карту острова, на якій червоними стрілами показав на найбільш гористий схід, а таємниче слово «Aurum» замінив іншим — «Argentum».

Але не встигли охолонути сліди Бонда і його помічника, як у будинок Ганса, перевдягнувшись у сажотруса, через комин заліз полковник Жюжю. Він теж пригостив сонного шпигуна снодійним, а потім почав усе фотографувати. Нарешті і його погляд зачепився за капсулу у вилозі шпигуна. Полковник теж швидко замінив карту іншою і червоні стріли спрямував на північ острова, де були непрохідні джунглі.

— Я вам покажу срібло! — реготав він. — А міді вам, пани німці, не закортіло? — і вивів своїм каліграфічним почерком таемниче слово «Cuprum» і знову зашив капсулу.

Джовані Джовіні теж не відстав від своїх колег. Він напоїв приватного шпигуна італійським вином, добряче розбавивши його снодійним, замінив карту, відвів стріли на південь і в кінці написав ще більш таемниче слово «Ferrum».

Нарешті Ганса Сільке відвідав жандарм і таємний радник. Він також залив сонному ворогові склянку снодійного напою, повернув стріли на старе місце й написав зовсім новий текст:

«Ми все маємо: і залізо, і мідь, і срібло, і золото, тільки порядку тут немає. Пришліть нам кульгавого губернатора, але не раніше ніж через сто років. Вождь Чіка і вождь Чака».

— Ось вам, негідники, за таку важку війну! — радів жандарм. — Але залізо і нам потрібне.