Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Під час пожежі мені кілька джентльменів дуже ввічливо запропонували машину.

— І ви залишили свого шефа в біді?

— Ні, я побігла в місто по допомогу.

— Точніше! — полковник знову витяг зброю, притулив її дуло до сигарети й спустив курок. Пострілу ніхто не почув, та кінець сигарети вмить загорівся, а у невеличкому вікні над головою касирки з’явилася маленька цятка.

— Мені здалося, що їхати по допомогу на машині буде куди швидше, ніж пішки йти, — виправдовувалася біла як полотно дівчина.

«Яка школа, яка ясність думки!» — захоплено думав полковник про свою співбесідницю, але потім знову став її лякати, поклавши пістолет під кров’яний біфштекс. Цього вимагав його неприємний обов’язок.

— А хто такі ті ваші добродії?

— Прості люди. Мені здається, вони турки.

— Один без руки, а інший — мов витесаний з мармуру?

— Ви їх знаєте? — здивувалася дівчина.

— Це чистокровні англійці, як оцей біфштекс, моя люба! — Жюжю вже давно був упевнений, що вся ця пригода — робота рук Джеймса, але начальникам потрібні були факти й тільки факти.

Не гаючи часу, він тут же, на кухні, замовив собі живого верблюда й поїхав у малу експедицію. Вже здалеку його пильні очі побачили у випаленій пустелі дитячий візок особливої конструкції, на якому лежала якась чорна річ.

«Кулемет, приготовлений до бою, — з погордою усміхнувся Жюжю своїй здогадці й одразу ж скис. На залишках візка стояла нова швацька машина фірми «Zinger». — Так жартують тільки англійці». Тепер полковник не сумнівався, але все ще збирав факти для генерала.

Поряд з візком лежав кістяк людини, а коло нього — пучок мідних дротинок, кілька розплавлених радіоламп, силова лінія, розібрані підсилювачі, конденсатори, штопор, обценьки, якими бідолаха так і не встиг скористатися.

«У всьому світі гадають, що життя розвідника — самі приємності, і всі забувають, що нам найважче жити у своєму краю. Тільки за кордоном ми міністри, королі й начальники, а вдома ми пішаки й шушваль. Це звичайна справа. Може постаріти апаратура, можуть зіпсуватися гармати, а розвідник повинен завжди бути пильним, хоч він і змушений багато пити й ще більше курити, бо тоді як же вгадаєш думки ворога», — так міркуючи, Жюжю поховав останки друга, а залишки техніки склав у речовий мішок. Повернувшись у Бімбамбулу, він знову взявся за касирку:

— Ви нашим ворогам вибовкали всі секрети.

— Я їх не вибовкала, а виміняла на кращі, — відповіла Фіфі.

«Яка підготовка і які очі!» — подумав полковник, але голосно сказав:

— Ті хлопці запропонували вам співробітничати?

— Поки що ні.

— На будь-яких умовах погодьтеся, — раптом у його електронному мозку народився шалено сміливий план. — Ми з ними розрахуємося тим же. То буде помста розгніваних богів!

— Я вас не розумію, — зблідла Фіфі.

— Вони нас палили, а ми їх утопимо! — Жюжю замовк, бо побачив, як вулицею біжить напівгола знесилена людина. Вона аж заточувалася.

— Хто це? — спитав Жюжю.

— Мені здається, приватний шпигун Ганс Сільке. Певне, тікає від спеки чи від куряви.

«Ось що значить Африка, — подумав Жюжю, — коли ти в неї потрапляєш непідготовлений». Не тільки подумав, а одразу підвівся й приготувався до виробничої гімнастики.

Цілий тиждень Макт Рой жив своїми пригодами, яких він зазнав, супроводжуючи Ганса Сільке у саме серце острова. Тільки-но його розповідь доходила до удава, якого він спритно підсунув німцеві, слухачі починали реготати. В готелі «Весела Мері» стало звичкою; коли всі замовкали, хтось голосно запитував:

— Берто, ти жива?.. Тоді в кого ж я стріляв?

Таке базікання помічника не сподобалося Буфало Біллу. Він був упевнений, що за показною сміливістю Роя була якась невикрита таємниця. Отож він здалеку запитав:

— А чому ти повернувся з півдороги?

— Невже я мав звільнити того довгов’язого від тубільців? — відрубав помічник.

— Звільнити — ні, але ти повинен був з’ясувати, що він там накоїв.

— Мені все й так зрозуміло: зварився в казані дикунів.

— А що буде, коли Сільке повернеться? — Білл запитував, але й сам не міг точно відповісти. На дикому заході — інша річ, там кожен камінь, кожен кущ за тебе, а тут?

І ось одного вечора, коли вони підраховували прибуток і у саду пили молочний коктейль «Бобі», повз них, хапаючись за живопліт, пробіг смертельно втомлений чоловік. В руках — гвинтівка, одежа — саме шмаття, увесь у сажі. Побачивши його, помічник зблід і вхопився за кольт, який висів на боці.