Пауло Коельо - Диявол і сеньйорита Прим

Цієї миті вона вирішила: Бог — так далеко від неї, що Йому годі її почути, і тому заходилася молитися своїй бабусі, котра, після того як мати Шанталь померла під час пологів, зростила й виховала її. Тепер і бабусі давно вже немає на світі. Шанталь з усіх сил своїх чіплялася от за яку думку: Зло одного разу вже тут побувало й тепер пішло геть назавжди.

В особистому, як то кажуть, житті дівчини усіляких халеп було задосить, проте вона завжди пам’ятала, що її містечко населяють люди чесні, кожен з них неухильно виконує свій обов’язок і йде по житті з гордовито піднесеною головою, бо має добру славу й шану в окрузі. Проте так було не завжди — протягом двох із гаком сторіч мешкали у Віскосі найгірші представники роду людського, а всі інші сприймали цю обставину як щось цілком природне й пояснювали це прокляттям кельтів, що були тут колись розбиті римлянами в бою.

Так тривало доти, доки її народ не прокинувся завдяки німотній відвазі однієї-єдиної людини, яка вірила не в прокляття, а лише в благословення. Шанталь дослуховувалась, як брязкають під поривами вітру віконниці, і згадувала, як бабуся розповідала їй цю історію.

«Багато-багато років тому жив у одній з тутешніх печер один пустельник, який згодом прославився під ім’ям святого Савинія. За тих часів Віскос був прикордонним містечком, населеним розбійниками, що переховувалися від правосуддя, контрабандистами, повіями, шукачами пригод, які підшуковували тут собі спільників, і найманими вбивцями, що відсапувалися тут після чергового лиходійства. Найстрахітливішим і найжорстокішим з-поміж усіх був тут араб на ім’я Ахав, — він прибрав до рук усю владу над містечком і його околицями, обклав непомірною даниною хліборобів, які все ще намагалися жити достойно й чесно.

Однієї днини Савиній полишив свою печеру, прийшов до будинку Ахава й попросився переночувати.

— Хіба не знаєш ти, що я вбивця, що на батьківщині в себе я відправив на той світ не одну Душу і що твоє життя не варте для мене й шеляга? — розсміявся Ахав.

— Як не знати, — знаю, — відказав Савиній. — Але я стомився жити в печері. Пусти мене до будинку хоча б на одну ніч.

Ахав знав, що слава святого не поступається його власній, і це непокоїло його, бо ділити свою славу він не бажав ні з ким, а з таким немічним і кволим чоловічком — то й поготів. І тому вирішив він тієї ж ночі забити його, аби показати всім, хто тут хазяїн, істинний і єдиновладний.

Вони трохи погомоніли. На Ахава справили враження слова святого, проте на вдачу він був людиною недовірливою і вже давно не вірив у добро. Розбійник показав святому пустельникові де лягти, а сам із вовкуватим виглядом заходився гострити ножа. Савиній якийсь час спостерігав за ним, а потім заплющив очі й заснув.

Ахав гострив ножа всеньку ніч. А на ранок, ледь пустельник прокинувся, зустрів його риданнями:

— Ти не злякався й не засудив мене. Уперше в житті людина ось так провела ніч поруч зі мною, повіривши, що я можу бути добрим, що я здатний дати притулок під своїм дахом тим, хто цього потребує. Я вчинив так, бо ти повірив, що я здатен так вчинити.

І з тієї хвилини Ахав полишив свій недобрий промисел і узявся міняти життя в окрузі. Відтоді Віскос із притулку для всіляких покидьків суспільства поволі став перетворюватися на місто, що відігравало важливу роль у торгівлі між двома державами, поміж якими було розташоване».

— Так, саме так.

Шанталь припинила плакати й подумки подякувала бабусі за те, що нагадала їй цю давню історію. У Віскосі живуть гарні люди, і вона може їм довіряти. Дівчина спробувала заснути, і доки сон не оволодів нею, уявляла, як розповість городянам усе, що почула від чужоземця. Можна собі уявити, який переляк і подив буде в нього на обличчі, коли городяни проженуть його геть з Віскоса.

А наступного дня вона з подивом спостерігала, як чужоземець, вийшовши з ресторану, попрямував туди, де був шинок, стійка портьє та крамниця місцевих продуктів, і, ніби звичайнісінький турист, наче нічого й не сталося, заводив теревені із завсідниками, вдаючи, ніби йому цікаво, як стрижуть овець чи які є способи в’ялення м’яса. Мешканці Віскоса вважали, що іноземці не можуть не захоплюватися тим здоровим і природнім життям, що тече в їхньому містечку, і тому все переконливіше повторювали щоразу одне й те саме, — про те, як гарно жити вдалині від пороків сучасної цивілізації, хоча насправді кожен із них мріяв би опинитися серед сонмища автомобілів, що отруюють повітря шкідливими вихлопами, у кам’яних джунглях, де кожний крок пов’язаний зі смертельним ризиком. Вони мріяли про це тому, що великі міста справляють магічний, заворожливий вплив на селян.