Пауло Коельо: Диявол і сеньйорита Прим

Шанталь повернула голову й стала дивитися на гори. Вона збагнула: чужоземець здогадався, що ім’я Дюрренматта їй ні про що не говорить, і тепер з острахом чекала, чи не питатиме він її про заповіді, бо вона завжди була далека від релігії й тому не мала про них уяви.

— У цьому місті всі люди, починаючи з тебе, — чесні, — продовжував чужоземець. — Я показав тобі зливок золота, яке могло б зробити тебе незалежною, дозволило б поїхати звідси, подорожувати по світу — словом, дало б усе, про що тільки можуть мріяти дівчата з глухих маленьких містечок. Золото залишатиметься тут, а ти, знаючи, що воно належить мені, якщо забажаєш, все-таки зможеш забрати його. А коли забереш, то переступиш заповідь «Не вкради».

Дівчина повернула голову в його бік.

— А що стосується решти десяти зливків, то завдяки цьому золотові всі жителі Віскоса до кінця днів своїх спекалися б необхідності працювати, — продовжував чужоземець. — Я не прохав тебе закидати злитки землею, бо маю намір переховати їх до іншого місця, про яке знатиму тільки я сам. Я волію, щоб ти, коли повернешся до міста, розповіла усім, що бачила це золото і що я готовий вручити його людям. Але є одна умова: вони мусять вчинити таке, про що ніколи й помислити не наважувалися.

— Наприклад.

— Прикладів наводити не стану, а просто скажу: я бажаю, щоб вони переступили заповідь «Не убий».

— Що? — мало не скрикнула Шанталь.

— Те, що чуєш. Я бажаю, щоб вони вчинили злочин.

Раптом він помітив, що тіло в дівчини напружилося, і зрозумів, що будь-якої миті та може підхопитися й піти, не дослухавши його до кінця. Слід поквапитися, аби розповісти їй про весь свій задум.

— Я даю їм тиждень строку. Якщо до завершення сьомої доби когось із мешканців Віскоса, байдуже кого, — ні на що не годного кволого дідугана, чи когось невиліковно хворого, чи дурника-недоумка, з яким купа клопоту, — буде знайдено вбитим, то я віддам золото вашому містові й зроблю висновок, що всі ми обтяжені злом. Якщо ж ти викрадеш зливок, а Віскос спроможеться подолати спокусу, або трапиться навпаки, — це впевнить мене в тім, що є на світі й погані, й добрі люди, та заразом і поставить у скрутне становище, оскільки означатиме духовну боротьбу з непередбачуваним результатом, — адже перемогу може одержати й та, й інша сторона. Ти ж бо сама віриш у Бога, у життя духу, у битву між янголами та демонами?

Шанталь нічого не відповіла, і він відчув, що ризикує: запитання недоречне — дівчина може просто повернутися до нього спиною й дременути, не дослухавши. Отже, годі іронізувати, настав час переходити прямо до справи.

— Та якщо мені доведеться полишити Віскос разом з усіма одинадцятьма зливками, це означатиме: все, у що я прагнув вірити, виявилося неправдою. Я помру, одержавши саме ту відповідь, якої мені одержувати не хотілося, бо життя було б для мене більш прийнятним, якби з’ясувалося, що я мав рацію й міг пересвідчитися в тому, що у світі панує зло.

«Хай навіть при цьому я страждав би як і раніше, та, коли страждають усі, біль терпіти легше. Але якщо переживати великі трагедії призначено лише декому з нас, то виходить, у задумі Творця і його творінні щось не так».

Очі Шанталь були повні сліз, проте, зібравши всі сили, вона опанувала собою:

— Навіщо ви задумали таке? Чому обрали для цього мій Віскос?

— Справа навіть не в тобі й не в твоєму містечку, — я думаю лише про себе, бо в історії однієї людини міститься історія всього людства. Я бажаю знати, добрі ми чи злі. Якщо добрі, виходить, Бог — справедливий і простить мені все, що я накоїв: простить мені те зло, що я бажав лиходіям, які намагалися занапастити мене, простить ті хибні рішення, які приймав у найважливіші хвилини свого життя, і ту пропозицію, яку я зробив тобі п’ять хвилин тому. Простить, тому що це Він підштовхнув мене на порочний шлях.

«Ну а якщо ж ми злі, тоді все дозволено, і я ніколи не вчиняв ніяких хибних кроків, і всі ми вже приречені, і все, що робимо в земному нашому житті, особливої ваги не має, бо порятунок від загробних мук не залежить ні від дум людських, ні від діянь».

Перш ніж Шанталь утекла, він устиг додати:

— Може статися й так, що ти вирішиш не мати зі мною справи. Але тоді я сам розповім усім, що дав тобі можливість допомогти мешканцям Віскоса, а ти нею знехтувала. Я сам запропоную їм те саме, що пропонував тобі. І коли вже вони вирішать убити когось, то, цілком імовірно, жертвою станеш саме ти.

Мешканці Віскоса швидко вивідали звички чужоземця: він прокидався рано, випивав горнятко міцнючої кави й відправлявся блукати навколишніми горами, анітрохи не переймаючись дощем, що як зарядив з другого дня його перебування в містечку, так і лив майже безперервно, час від часу замерзаючи на льоту й перетворюючись на сніг. Чужоземець ніколи не обідав і мав звичай, повернувшись у другій половині дня до готелю, зачинятися в себе в номері, та, як усі думали, вкладатися спати.