Пауло Коельо - Диявол і сеньйорита Прим

Чужоземець поклав палець на курок, прицілився в її бік, і Шанталь раптом помітила, що двостволку він тримає звично й фахово, як людина, яка вміє поводитися з зброєю. Так вони простояли досить довго. Шанталь знала: хай тільки чужоземець послизнеться чи здригнеться від раптової появи звіра чи птаха, як його палець сіпнеться й рушниця вистрілить. Тільки тепер, у цю мить вона усвідомила, якими по-дитячому наївними були її поривання: вона намагалася кинути виклик цьому типу лише задля того, щоб подражнити його, — ну ж бо, нехай сам утне те, що пропонує зробити іншим.

А чужоземець тим часом продовжував цілитися в Шанталь, він не моргав, і руки його не тремтіли. Тепер вже було запізно; тепер він і сам уже був переконаний, що обірвати життя дівчини, яка кинула йому виклик, — не така вже й погана ідея. Шанталь вже ладна була благати про пощаду, але перш ніж вона спромоглася вимовити бодай слово, він опустив рушницю.

— Я майже фізично відчуваю твій страх, — промовив він, простягаючи їй рушницю. — Я відчуваю запах поту, який котиться по твоєму обличчю, хоч він і змішується з краплями дощу. Попри вітер, що з пекельним шумом розгойдує дерева, я чую, як калатає твоє серце, мало не вистрибуючи з грудей.

— Сьогодні ввечері я зроблю те, про що ви мене просили, — сказала Шанталь, удаючи, ніби й не чула його слів, у яких геть усе було чистісінькою правдою. — Зрештою, я хотіла зрозуміти все-таки вашу натуру, збагнути, чого у вас більше — зла чи добра. Дещо я допіру вам продемонструвала: попри все що я відчувала чи припинила відчувати, ви могли спустити курок. Могли, проте не спустили. Знаєте чому? Бо злякалися. Ви користуєтеся іншими задля того, щоб розв’язати свої власні внутрішні суперечності, а зайняти власну позицію — кишка коротка.

— Один німецький філософ якось сказав: «Навіть у Бога є пекло: це його любов до людей». Ні, Шанталь, я не злякався. Я й не такі курки спускав, — точніше кажучи, я виробляв таку зброю, проти якої твоя двостволка фунта клоччя не варта, виробляв і продавав по всьому світові. І все це було цілком законно й легально — з дозволу уряду, зі сплатою експортних зборів та інших податків. Я одружився із тією, кого кохав, у мене були дві чарівні доньки, і я завжди умів домагатися й одержувати те, що мені належало.

На відміну від тебе, — адже ти вважаєш, ніби доля переслідує тебе, — я завжди здатний був діяти, завжди був готовий до боротьби з численними ворожими силами, що протистояли мені. Готовий був одні битви програти, інші — виграти, оскільки розумів, що поразки й перемоги невіддільні від життя кожної людини, якщо не брати до уваги боягузів, бо боягузи не терплять поразок, але й перемог не дістають.

Я багато читав. Я ходив до церкви. Я боявся Бога й шанував його заповіді. Я обіймав вельми високооплачувану посаду директора гігантської компанії. Мав собі комісійні з кожної угоди й заробляв задосить, щоб утримувати дружину, дітей, онуків і правнуків, адже в торгівлі зброєю обертаються найбільші гроші у світі. Я знав вагомість кожної партії, яку відправляв, бо особисто стежив за справами; я виявив декілька випадків корупції й повиганяв усіх хабарників геть, а незаконні продажі призупинив. Моя зброя вироблялося для захисту порядку, без якого, як я вважав, неможливий поступ і творення.

Чужоземець підійшов до Шанталь впритул і обійняв її за плечі: він хотів, щоб вона бачила його очі й вірила у правдивість його слів.

— Ти, либонь, вважаєш, що людей, лихіших за фабрикантів-зброярів, годі шукати. Може, десь так воно і є. Але вся справа в тім, що ще печерна людина почала користуватися зброєю, — спочатку для того, аби здобути собі їжу, а відтак — щоб запанувати над іншими. Світ жив без землеробства, обходився без скотарства, не знав релігії, не відав музики, — однак без зброї не існував жодного дня.

Він підібрав із землі каменюку.

— Ось вона — найперша зброя, великодушно дарована самою матінкою-природою тим, хто в доісторичні часи зіштовхувався з дикими тваринами. Такий от камінь одного разу врятував життя людині, від якої через незліченну низку поколінь народилися ти і я. Не було б у нього цієї каменюки, хижий убивця зжер би його, й десятки мільйонів людей не з’явилися б на світ.

Вітер подужчав, дощ заливав їм обличчя, однак Шанталь і чужоземець не зводили одне з одного очей.

— Так само як багато хто шпетить мисливців, а Віскос радо приймає їх, бо живе завдяки їм; так само як люди ненавидять бій биків, однак після кориди купують їхнє м’ясо, вважаючи, що тварини вмерли «славною» смертю, так само й багато хто чорнить зброярів, — однак ті існуватимуть доти, доки залишатиметься на землі бодай одна озброєна людина. Бо якщо є бодай хтось один, неодмінно мусить бути й інший, інакше станеться вельми небезпечний перекіс.