Яцек Денель - Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя

Тепер, випорпавши її з якоїсь шафи, разом з іншими сценами, невідповідними для весільного дому, і розгорнувши сувій грубого брунатного полотна, я міг оглянути її детально, але досі нічого не розумів. Це був, як мені здається, дім божевільних, можливо, той сараґоський, у якому померли дядько і тітка Лусьєнтеси; можливо, відвідуючи їх молодим хлопцем, він надивився на ці типи, які багато років по тому намалював? Під висвітленою стіною, в якій високо маячить заґратоване вікно, крізь яке видно біле від спеки небо, роїться юрба напівголих чоловіків. Цього в шоломі з пір’ям і дерев’яним палашем цілує в руку окулярник із капюшоном на голові; той у короні і з ланцюгом, сплетеним, вочевидь, із витягнутого з матраців сіна, благословляє підданих; ближче, посередині, на землі, задом сидить іще один, він прикладає до голови бичачі роги — раз, удруге. Хтось інший стоїть навколішки і завзято молиться, хтось іще качається по долівці, щулиться й верещить. Мускулястий чоловік у трикутному капелюсі, який цілиться з неіснуючого дробовика, можливо, був солдатом, а можливо, мисливцем; одразу ж за ним — другий, згорблений, сідлає палицю-коня. Під колоною сидить чоловік, який, можливо, був колись шулером — за стрічку, що оповиває голову, він заклав карти, в руці тримає свічку чи берло і співає, співає із заплющеними очима.

Нічого з того я не розумів, не бачив жодного сліду, жодної стежки — аж раптом, загортаючи картину, щоб відкласти її до шафи, коли вже тримав у руці правий верхній ріг полотна, побачив, що скраєчку, у глибокій тіні, є ще дві фігури — двоє чоловіків. Один стоїть, широко розставивши ноги, напружений, повернутий задом, а другий навколішках перед ним, з чорною плямою голови під білою — а в темряві коричнево-бурою — плямою сорочки.

Я знав цих двох божевільних, я вже їх бачив нарисованими на марґінесах листів. Тепер той, що мав незайнятий рот, казав іншому: ми — божевільні.

Нехай вас не введе в оману поважна довга борода й вистрижена тонзура: якщо це чернець, то він служить у чорних орденах, а аркуш, з якого він відчитує слова, вирвано не з требника, а з книги заклять і таємниць.

Жодну службу не слухали з таким завзяттям, як ці смолянисті слова, що викликали тривогу й огиду, але спивалися вони пожадливо: ці напівзаплющені очі, ці губи, що дрижать під вусами, червоні пульсуючі вуха, дрож, що пробігає під спітнілим полотном сорочки. Ось внутрішнє коло тих, що власною кров’ю скріпили присягу і були втаємничені в містерію — їхні широкі плечі ховають від натовпу карту й записані на ній знаки.

Ті, що стоять далі, бачать тільки наслідок: довгі покручені ноги, що виростають із черепа мага в білих шатах, прояв могутності, очевидний знак того, що під поверхнею причаїлися сили та паскудства, до яких доступ мають обрані.

Ті, що діляться силою, заразом стають слабкі, криві роги зраджують їх здалеку як обізнаних. Але до них на допомогу приходить художник, який — якщо навіть і не належить до таємного братства — не хоче виявляти їхньої таємниці. Він ураз замальовує великі роги білим, потім брунатною тінню, а там, де вони виростали просто зі збільшеного черепа, додає голову бороданя, що підносить очі до неба в німій молитві. Хто ж розбереться?

Я обшукав не тільки цілий секретер, а ще й кілька інших меблів, шафу в старій частині будинку, горище. Перебрав усе — зрештою, саме тут, а не в місті, він мешкав перед втечею до Бордо. Однак не міг знайти другої частини цього Листування; я послав до Мадрида Феліпе, який повернувся вранці з трьома кошиками зовсім непотрібних документів: старих рахунків від продавця фарб, полотен, пензлів і клеїв, листів із нагадуваннями від королівської канцелярії, документів із фабрики ґобеленів, запрошень, відмов, підтверджень, порівнянь цін на землю. Я навіть знайшов генеалогічне древо, яке борсук замовив у якогось вченого-історика і яке виявилося надзвичайно коротким. Але жодної сторіночки непристойностей.

Виснажливі ночі над картинами призвели до того, що якщо тільки мене щось захоплювало, я міг узагалі не лягати спати, а тільки працювати, поки голод, який мене підганяв, не був заспокоєний. Уже розвиднювалось, коли я вирішив придивитися до батькового секретера уважніше, ніж досі. Вийняв із нього всі папери, сувеніри, старі бляшані коробки з піском для листів, корки від пляшок, уривки шнурка, загострені пера, а потім далі: малі шухлядки, великі шухляди, все-все, поки не залишився суцільний скелет, що красномовно відкрив хованку і механізм її відкривання.