— Куди ти йдеш? — спитав він.
— Куди? Куди мені йти?
— Тоді погуляємо трохи…
— Ні, не хочу.
— А що, власне, ти хочеш?
— Нічого.
Як важко інколи розмовляти з дівчатами… Особливо вдень. Невдовзі Еда тихо сказала:
— Яка свиня!
— Хто?
— Сам знаєш.
Аарне намагався бути тактовним і більше ні про що не питав. Спочатку він подумав, що ця фраза стосується вчительки Вельтман. Але, мимохідь глянувши на Еду, зрозумів, про кого мова.
— Тійт?
— Так.
Знову запала мовчанка, адже хлопець не наважувався більше ні про що питати.
— Ти… любиш його?
Еда обернулась і глянула на Аарне так, що він швидко додав:
— Пробач, я надто прямо…
— А… — махнула рукою Еда.
Аарне помітив, яка невпевнена була хода дівчини. Виною тому був не тільки слизький, припорошений снігом тротуар. Хлопець відчув, що він зайвий. На розі він зупинився.
— Ну гаразд… Ти йдеш додому?
— Не знаю.
— Ну що ж, Едо… Тоді я піду… Ти не сердишся?
— Ні.
Аарне уважно подивився дівчині в обличчя, але не міг нічого на ньому прочитати. Нарешті вона ледь помітно усміхнулась:
— До побачення!
— До побачення!
Аарне чотири рази оглядався. Еда зникала у вечірньому присмерку.
Одного сумного дня тітонька Іда вразила свого племінника несподівано агресивною посмішкою.
— Ти знаєш, Аарне, що у мене все-таки завжди була і є надія? Чуєш?
— Так, чую…
— У мене все-таки є надія, уперта надія. Я все ще вірю…
Тітонька розчулилась.
— Це та естонська віра, яка допомагає нашому народові… Я чомусь вірю, що ти колись візьмешся за розум. Так само я вірю, що наша країна ще буде вільною…
— Що?
— Аарне, ти кепкуєш з мене, я знаю. Невже ти справді не розумієш, що таке воля?
— А що?
Здавалося, тітоньці кортить побалакати. Все можна пояснити дуже просто. Події останнього місяця засмучували і її, у всякому разі, вона відчувала, що ігнорування і жорстокість як засоби виховання не дали бажаних наслідків. Вона добре бачила, що хлопець з кожним днем більше вислизає з рук. А крім того, їй треба було з кимось поділитися своїми думками. Тітонька Іда все ще любила Аарне, і в ім'я цієї любові ладна була піти на все. З альтернативи — голод чи джентльмен — хлопець мав вибирати останнє. Адже…
— Воля? Воля означає те, що ти зараз міг би бути незалежним хазяїном.
— Що?
Тьотя не дала себе перервати.
— Ну, якщо не хазяїном, то кимось іншим. Хіба має значення? Головне: ти кимось був би. А зараз ти — ніщо…
— Як?
— Авжеж. Воля — це не те, що ти можеш гуляти скільки завгодно. Це ще нічого не означає. — Тітонька трохи помовчала, похитала головою. — Хіба в наші дні будеш ситий, якщо не збрешеш… — Вона вдарила кулаком себе по коліну і вигукнула: — А я все-таки вірю!
— У що?
— Вірю, що справедливість переможе!
— Безперечно, — погодився Аарне. — За будь-яких обставин переможе.
— Так… Аарне, я все ще вірю. У мене лишилася надія. Коли б ти знав, Аарне, як я дивилася на тебе вранці… Ти спав з розкритим ротиком…
На обличчі тітоньки з'явилась по-дитячому щира усмішка. Аарне чомусь стало трохи соромно. Надто пізно було відповідати взаємністю на цю несподівану ніжність.
— Аарне, може, ми ще зрозуміємо одне одного… Ми ж з тобою давні друзі. Га? Невже ми не порозуміємось! Все можна перебороти, правда ж?
— Так, — пробурмотів Аарне.
— Ну от! Я вірю, що з тебе вийде джентльмен. Як ти сам вважаєш?
Аарне стенув плечима.
— Не знаю…
— Не знаєш?..
Тітонька відчула, що насилу налагоджений зв'язок знову починає руйнуватися. Якби вона мала сміливість глянути правді в очі, то давно зрозуміла б, що ніякого зв'язку вже немає. Натомість вона сказала:
— Ти, звісно, хочеш їсти?
Вона вірила у майбутнє естонського народу й прагнула зробити з хлопця справжнього джентльмена. Тому тітонька принесла на стіл двоє варених яєць, бутерброди, буженину і каву. Ідейна проблема перетворювалась на матеріальну. Двоє варених яєць і буженина, з одного боку, бутерброд — з другого…
Тітонька, помітивши в очах Аарне радість, подумала: «Я перемогла!»
Адже і ведмедя можна примусити танцювати за грудочку цукру! Зараз цей хлопець їсть, і в очах у нього — вдячність. Він сповнений ніжності і любові до своєї тітоньки Іди.
Тьотю, тьотю, я хочу на білому коні летіти полями з блискучою шаблею в руці. В цьому я знаходжу любов, а в любові — силу. Отакий я. Гей!
Аарне бачив в очах тітоньки покірливе чекання і думав: «Я переміг!»
Читать дальше