Маті Унт - Прощавай, рудий кіт

— Куди ти йдеш? — спитав він.

— Куди? Куди мені йти?

— Тоді погуляємо трохи…

— Ні, не хочу.

— А що, власне, ти хочеш?

— Нічого.

Як важко інколи розмовляти з дівчатами… Особливо вдень. Невдовзі Еда тихо сказала:

— Яка свиня!

— Хто?

— Сам знаєш.

Аарне намагався бути тактовним і більше ні про що не питав. Спочатку він подумав, що ця фраза стосується вчительки Вельтман. Але, мимохідь глянувши на Еду, зрозумів, про кого мова.

— Тійт?

— Так.

Знову запала мовчанка, адже хлопець не наважувався більше ні про що питати.

— Ти… любиш його?

Еда обернулась і глянула на Аарне так, що він швидко додав:

— Пробач, я надто прямо…

— А… — махнула рукою Еда.

Аарне помітив, яка невпевнена була хода дівчини. Виною тому був не тільки слизький, припорошений снігом тротуар. Хлопець відчув, що він зайвий. На розі він зупинився.

— Ну гаразд… Ти йдеш додому?

— Не знаю.

— Ну що ж, Едо… Тоді я піду… Ти не сердишся?

— Ні.

Аарне уважно подивився дівчині в обличчя, але не міг нічого на ньому прочитати. Нарешті вона ледь помітно усміхнулась:

— До побачення!

— До побачення!

Аарне чотири рази оглядався. Еда зникала у вечірньому присмерку.

Одного сумного дня тітонька Іда вразила свого племінника несподівано агресивною посмішкою.

— Ти знаєш, Аарне, що у мене все-таки завжди була і є надія? Чуєш?

— Так, чую…

— У мене все-таки є надія, уперта надія. Я все ще вірю…

Тітонька розчулилась.

— Це та естонська віра, яка допомагає нашому народові… Я чомусь вірю, що ти колись візьмешся за розум. Так само я вірю, що наша країна ще буде вільною…

— Що?

— Аарне, ти кепкуєш з мене, я знаю. Невже ти справді не розумієш, що таке воля?

— А що?

Здавалося, тітоньці кортить побалакати. Все можна пояснити дуже просто. Події останнього місяця засмучували і її, у всякому разі, вона відчувала, що ігнорування і жорстокість як засоби виховання не дали бажаних наслідків. Вона добре бачила, що хлопець з кожним днем більше вислизає з рук. А крім того, їй треба було з кимось поділитися своїми думками. Тітонька Іда все ще любила Аарне, і в ім'я цієї любові ладна була піти на все. З альтернативи — голод чи джентльмен — хлопець мав вибирати останнє. Адже…

— Воля? Воля означає те, що ти зараз міг би бути незалежним хазяїном.

— Що?

Тьотя не дала себе перервати.

— Ну, якщо не хазяїном, то кимось іншим. Хіба має значення? Головне: ти кимось був би. А зараз ти — ніщо…

— Як?

— Авжеж. Воля — це не те, що ти можеш гуляти скільки завгодно. Це ще нічого не означає. — Тітонька трохи помовчала, похитала головою. — Хіба в наші дні будеш ситий, якщо не збрешеш… — Вона вдарила кулаком себе по коліну і вигукнула: — А я все-таки вірю!

— У що?

— Вірю, що справедливість переможе!

— Безперечно, — погодився Аарне. — За будь-яких обставин переможе.

— Так… Аарне, я все ще вірю. У мене лишилася надія. Коли б ти знав, Аарне, як я дивилася на тебе вранці… Ти спав з розкритим ротиком…

На обличчі тітоньки з'явилась по-дитячому щира усмішка. Аарне чомусь стало трохи соромно. Надто пізно було відповідати взаємністю на цю несподівану ніжність.

— Аарне, може, ми ще зрозуміємо одне одного… Ми ж з тобою давні друзі. Га? Невже ми не порозуміємось! Все можна перебороти, правда ж?

— Так, — пробурмотів Аарне.

— Ну от! Я вірю, що з тебе вийде джентльмен. Як ти сам вважаєш?

Аарне стенув плечима.

— Не знаю…

— Не знаєш?..

Тітонька відчула, що насилу налагоджений зв'язок знову починає руйнуватися. Якби вона мала сміливість глянути правді в очі, то давно зрозуміла б, що ніякого зв'язку вже немає. Натомість вона сказала:

— Ти, звісно, хочеш їсти?

Вона вірила у майбутнє естонського народу й прагнула зробити з хлопця справжнього джентльмена. Тому тітонька принесла на стіл двоє варених яєць, бутерброди, буженину і каву. Ідейна проблема перетворювалась на матеріальну. Двоє варених яєць і буженина, з одного боку, бутерброд — з другого…

Тітонька, помітивши в очах Аарне радість, подумала: «Я перемогла!»

Адже і ведмедя можна примусити танцювати за грудочку цукру! Зараз цей хлопець їсть, і в очах у нього — вдячність. Він сповнений ніжності і любові до своєї тітоньки Іди.

Тьотю, тьотю, я хочу на білому коні летіти полями з блискучою шаблею в руці. В цьому я знаходжу любов, а в любові — силу. Отакий я. Гей!

Аарне бачив в очах тітоньки покірливе чекання і думав: «Я переміг!»