Марина Соколян - Ковдра сновиди

— І не думай! Я знаю й ти знаєш, чим це завершиться! Згадай Аспаруха з Ахелою! І взагалі: ти, може, останній лишився… Не можна тобі.

Гаян ледь не пошкодував про свої слова — такою чорною люттю зайнялося богове лице. Навіть узгір'я хитнулося, настрашене, ледь не кинувши Гаяна долілиць.

— Вибач, я… — затинаючись проказав молодий жрець, — я просто не хотів, щоби ти ризикував.

Айну гірко розсміявся:

— Не хотів він! А я й не буду! Хіба я схожий на самогубцю? Втручатись я не збираюсь. Але я міг би навчити тих недоумків тримати зброю, влаштовувати засідки і… Між іншим, у кмета є карти ще з часів перших поселенців, там позначені сховки й вигідні для бою місця. Ти зможеш їх прочитати.

— Я? — здивувався Гаян.

— Ну не я ж! — дратівливо пирхнув бог. — Я, до твого відома, неписьменний.

— Як це? — ошелешено закліпав очами молодий жрець. — Як таке може бути?

Айну нарешті розвеселився:

— Я ж тебе не питаю, чого ти не літаєш! У кожного свої обмеження!

І от кузен Айвен з Ахелою взявся до справи. Він нещадно ганяв евдейських вівчарів, змушуючи їх махати мечами та натягати луки, заповзято пояснював їм тактику ближнього бою й переваги обстрілу із засідок… Айну й сам, здається, тішився з тих маневрів — принаймні, спостерігаючи за ним, Гаян мимохіть пригадував, як він сам іще хлопцем бавився глиняними вояками коло запруди. Той самий азартний, безтурботний ентузіазм, який, втім, чимдалі більше передавався самим евдейцям. Розпач пропащих поволі відступав з їхніх сердець — але чи надовго? Що можна було встигнути за кілька днів?

Гаян підхопився з місця. На самому краєчку виднокола здіймався масний куривний шлейф. Отож, вони вже в Анхіало… Сельджабське військо було в двох днях дороги.

Збиваючи ноги та плутаючись у власній хламиді, молодий жрець метнувся вниз. Слід було попередити громаду. Вони домовлялися про це: щойно сельджаби з'являться на горизонті, хапати зібраний завчасно реманент та виводити жінок із дітьми й вівцями подалі з долини. Кметові карти допомогли знайти прийнятний сховок, де можна було протриматись достатньо довго. А там — або вертатися в Евдейю, або шукати кращої долі на тому боці Страджан.

Чоловіки, звісно, лишалися. Вони, здається, були навіть вдячні кузенові Айвену, котрий надоумив їх чинити опір, таким чином уберігши від втрати власної гідності й довічного поневіряння. Але це не значить, що він зміг позбавити їх від страху…

Вибігши на майдан у центрі містечка, Гаян побачив, що споряджання втікачів уже йде повним ходом. Бекали настрашені вівці, брехали пси, метушилися вівчарі, не знаючи, як розірватися між родиною та отарою. Жінки, мовчазні й суворі, вантажили собі на плечі клунки з припасами, закликали до послуху сполоханих дітлахів, прощалися — хто як умів — із тими, хто лишався. Дружина старости в шалику з жовтими мальвами ридала, насилу обійнявши його огрядний стан, бондарева Марушка лише тяжко зітхнула, озирнувши чоловіка, який незграбно тримався за дідівський меч, Тілла… Тілла підійшла до Гаяна, дивлячись зухвало й бентежно.

— Лишаєшся? — запитала вона.

Гаян коротко кивнув.

— Може би, пішов із нами? Поміг би дати раду тим мапам… — Вона кинула на нього розпачливий погляд: — Ти ж не вояк, Гаяне!

Що будеш тут робити? Сельджаби — тим же однаково! Прикро буде, якщо ти…

Молодий жрець не знав, розчулитися йому чи вибухнути обуренням, аж тут до них підійшов всевидющий Айну:

— Дай спокій чоловікові, — усміхнено порадив він: — Війна — панянка невибаглива. Усім справа знайдеться. Та і, зрештою, мусить же хтось молитися за наш клопіт!

Гаян кинув на нього злий погляд:

— Так, наче хтось мене буде слухати, — пробурмотів він.

— А ти бережи себе, — тим часом продовжував Айну, звертаючись до Тілли: — Бо це ж хто нам кисляку наллє, коли святкуватимемо перемогу?

Зненацька Тілла схлипнула й повісилася йому на шию.

— Ти… ти — справжній герой! — повідомила вона. — Тим сельджабам краще відразу себе порішити, аніж до нас пхатись! Я вірю в тебе! Чуєш?

Вона швиденько поцілувала ошелешеного Айну і чкурнула геть. Той ніяково кашлянув, мовби прочищаючи горло.

— Мені здається, — мовив він до Гаяна, — здається, мене щойно понизили в посаді. Герой — це все-таки дрібніший масштаб, як гадаєш?

Гаян мстиво розсміявся:

— Як на мене, це — підвищення. Особливо, якщо врахувати поцілунки.

Айну глузливо пирхнув, вирушаючи перевірити, як посувається підготовка до урочистої зустрічі ворожої армії. Герой… Цікаво, на що він сподівається? Так і не зумівши цього пояснити, Гаян подався знайти й собі бодай якусь зброю. Він не вояк, тут Тілла мала цілковиту рацію, але тікати з жінками й дітьми… Тільки цього йому бракувало для повного щастя!