Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Але підростаючому Ахмеду було боляче бачити незрячу маму. Спочатку хлопчик не розумів цього, поки одного разу його не стали дражнити старші хлопці у дворі — син сліпої, син сліпої! Ахмед поліз битися, однак кривдники виявилися більшими й сильнішими за нього. Вони обзивали його, били й швидко розбігалися, якщо бачили на вулиці кого-небудь із дорослих. Негідники базікали, начебто Ахмед теж повинен осліпнути, а те, що він ще бачить — прикре непорозуміння.

— Давай виколемо тобі очі! — жартували хлопці й бігали за Ахмедом із шевським шилом…

Це стало останньою краплею. Заплаканий Ахмед побіг до батька в крамницю і, захлинаючись слізьми, став кричати, що він — син сліпої, і ніхто більш.

— Нічого, Ахмеде, — сказав Фатих. — Одного разу до Львова приїде доктор, який вилікує маму. Він промиє їй очі цілющим настоєм із заморських трав, і вона буде бачити!

Фатих сам не знав, звідки в його голові з’явилася ця думка. І ще довго він розповідав Ахмедові про цього вигаданого доктора, що приїде незабаром з темного лісу за далекими горами, який лікував самого короля й поважних панів, і султана з дружинами…

Отой фантастичний лікар існував лише в уяві Фатиха, він просто втішав сина, аби той не плакав, не здогадуючись, що згодом усе здійсниться. Маленький Ахмед того зимового ранку біг по Погансько-Сарацинській вулиці, щоб перевірити, чи застигла за ніч залита ним крижана гірка. Вулиці Львова, особливо в кривій, нехристиянській частині, здіймались, як непокірні змії, створюючи чимало зручних для ковзання спусків. Один з них був наприкінці Поганки, і вів у низьке болітце, що взимку замерзало. Якщо ввечері залити спуск водою, то нічні морози перетворять його в чудовий гладенький горбок, з якого летіти — неабияка втіха.

Добігши до гірки, Ахмед побачив, що знизу, від болітця, назустріч йому йде якийсь дивний чоловік, у пухнастій лисячій шапці, але босий і роздягнений аж до довгого балахону з мішковини. За спиною незнайомець ніс полатаний мішок. Ахмед навіть помахав йому рукою, а той наближався. Побачивши хлопчика, знахар Якуб втішився. У дітей завжди можна дізнатися, кому треба допомогти, розкажуть геть усе, тільки вмій слухати. Якуб заговорив Ахмеду зуби, наплів повний мішок тієї нісенітниці, яку нерідко плетуть дорослі, щоб діти виконали їхні неприємні вимоги. Він назвав себе чарівником, а, довідавшись, що турченя живе в будинку, чия стіна примикає до єврейського ґетто, заусміхався. Якуб погано пам’ятав Левине місто, тому заблукав, потрапивши трохи не туди. Хлопчисько підкаже мені, як перелізти через стіну, прикинув Якуб, а там вже я свій. Почувши, що Якуб чарівник, Ахмед злякався.

Але тут же подумав, що чарівник напевно зуміє зцілити маму. І… розповів усе, що знав. Знахар замислився.

Якщо Ясмина народилася зрячою й осліпла через іскри, що потрапили їй в очі при пожежі багато років тому, то чому б не спробувати мої очні краплі? Принаймні, вони їй не зашкодять, а чи повернеться зір — залежить не тільки від мене.

— Підемо, хлопчику, до твоєї мами, — впевнено мовив Якуб, — я спробую їй допомогти.

…Ясмина, ні на що особливо не розраховуючи — стільки докторів намагалися вилікувати її очі! — купила в мандрівника флакончик із краплями, і, записавши, коли слід закапувати їх, пообіцяла це зробити. Ахмед провів Якуба до арки, що веде у дворик Староєврейської вулиці, і з тих пір його більше не зустрічав. Ясмина акуратно закапувала краплі, вважаючи, напевно, що синові трапився мандрівний шарлатан, який дав пляшечку зі звичайною водою.

Якуб так і не довідався, що вродлива туркеня, якій він дав флакон з очними краплями, стала бачити. Ясмина прозріла раптово, сама того ніяк не очікуючи. Увечері, несучи свічку, вона помітила, що бачить неяскраве світло.

Це її дуже здивувало: в очах завжди була чорнота. Подумавши, що вона захворіла й світло просто ввижається, Ясмина лягла спати. Фатиха в ті дні вдома не було — поїхав до Кракова за товарами для крамниці.

Але і вранці світло не зникло. Так тривало кілька днів підряд, з кожним днем чорноти ставало менше, а світла, навпаки, більше. До повернення Фатиха вона вже розрізняла контури предметів. Ясмина зізналася, що сліпота її повільно тане, немов сніг на яскравому березневому сонці, і вона розуміє, де чорне, де біле. Фатих був вражений. Візит дивного чоловіка в лисячій шапці, що розмовляв по-польському, відразу нагадав йому «втішанки» для сина. Фатих ретельно вивчив напис на пляшечці з краплями, понюхав його, а потім пішов до гера Брауна, власника аптеки «Під срібним оленем». Він, таємний помічник львівських алхіміків, повинен знати всі лікувальні краплі, зілля й еліксири, вирішив турок.