Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Він перейшов, йому там краще, — відповідав на слова співчуття.

Слова видалися Леві зайвими. Сабатіанці чекали повернення Месії в 1706 році. За розрахунками, це мало відбутися в місті під левиним гербом: або в Єрусалимі, або у Львові. Про всяк випадок Шабтая чекали там, і там. Залишалося небагато. Леві, сумніваючись у глибині душі, приєднувався до тих, хто чекав. Він прагнув іще раз побачити свого названого брата…

Вісторії будь-якої секти смерть її першого засновника стає незримим рубежем, після якого ця секта або тихо згасає, або вступає в новий етап свого розвитку. Шабтай Цві пішов раптово, не залишивши розпорядження, яке могло б пролити світло на майбутнє його руху.

У Шабтая не було сина, але залишилися учні й послідовники, серед них особливо виділявся його родич, Іцхак Керидо. Він краще, ніж усі, засвоїв Каббалу, уважніше, ніж інші, прислуховувався до слів учителя, до того ж був останнім, кому судилось побачити Шабтая Цві живим.

Що він встигнув йому передати, ніхто не знав, але багато хто вважав, начебто Шабтай готував собі спадкоємця й вибрав саме Керидо, називаючи його «мій коханий син».

Спритний парубок відразу поспішив цим скористатися. Після жалоби по Шабтаю Цві Керидо оголосив себе його законним продовжувачем. Рукописи й книги Шабтая так само потрапили до Іцхака, але чи вмів він тлумачити їх?! Ізмірський каббаліст придумав свій спосіб шифрування записів [47] Можливо, цим пояснюється те, що рукописи Шабтая Цві досі не знайдено, залишились тільки три приписувані йому суботні гімни. , щоб його цікаві думки не потрапили в чужі руки. Розібратися в лабіринтах карлючок міг тільки сам автор. Шабтай Цві нікого в ці таємниці не посвячував, і не мав наміру посвячувати. Приховуючи незнання цього шифру, Іцхак Керидо ночами просиджував над рукописами вчителя, намагаючись їх прочитати. Даремно! Усі відомі шифри, коди й виверти не допомагали відкрити зміст. На третій місяць Іцхак здався.

Зневірившись, він придумав оригінальний вихід, що дозволяв не тільки зберегти свій авторитет, але й продовжити справу Шабтая Цві.

Іцхак написав величезну працю, що нібито розкривала правдиво вчення сабатіанців за замітками Шабтая, а насправді — свою вільну фантазію, що змішала уривки з різних трактатів цфатської школи, чернеток загадкового Лурії, і того, що він встигнув запам’ятати зі слів учителя.

Але, позаяк ніхто не розшифрував справжній зміст цих рукописів, то обман Керидо вдався. Його трактат навіть зрівняли із працями польського каббаліста Натана Шгііро (Шапіро), послідовника луріанської Каббали, а подібна похвала таки чогось варта. Конкурентів, що теж заявили себе спадкоємцями в'язня вежі Балшіга, Іцхак просто порозганяв.

Когось відправив до Стамбула керувати громадами «денме», когось проповідувати у християнських краях, а комусь він приписав негарні справи й позбавив своєї підтримки, вигнавши із секти. Залишившись сам, Керидо розвернувся на повну міць.

Куди ж ділися ті, хто не визнав Іцхака Керидо законним спадкоємцем Шабтая?! Вони пішли туди, куди ще при житті їм велів іти вчитель — у два левині міста, щоб там чекати на нього в новім втіленні.

Лісничий Якуб теж почув цей заклик і прийшов з Меджибізького лісу, про який більше не хотів піклуватись, до Львова. Якуб прагнув зробити те, про що давно мріяв: зцілювати хворих чарівними комбінаціями Імен Всевишнього. Якщо раніше, у пору розсіювання, євреям заборонялося виголошувати сакральні Імена, обмежуючись лише словом Адонай — Пан, то в еру звільнення ці обмеження Шабтай Цві оголосив нечинними. Він і його послідовники цілими днями могли повторювати Імена, число яких — 99, писати їх на чому завгодно, від сувою телячої шкіри до жіночих амулетів. Уперше вимовивши ці Імена, вони тішились наче діти, яким строгі батьки дозволили запхати руку в банку з варенням. Усі спроби присоромити їх не мали успіху. Херемів вони не визнавали, сльози побожних родичів їх не зупиняли. Тому, коли сабатіанець Якуб прийшов до Львова, називаючи себе Баал-Шем, тобто Владар Імені, його очікувала холодна зустріч впливових рабинів — і наївна цікавість невченої бідноти, що вперто чекає на диво. Строгий раббі Коен, який міг протистояти Якубу, про це так і не дізнався…

Життям Нехемії Коена опікувався янгол, приставлений до нього особисто.

Катування «стільцем правди» та безперервні допити не зламали його. Навіть у підвалі інквізиції старий рабин тримався зі шляхетським гонором, якщо можна так сказати про ортодоксального юдея. Обвинувачення в ритуальному убивстві маленької Злоти розсипалося, хоча єзуїти не квапилися визнавати її смерть нещасним випадком. їм не хотілося звільняти Коена, поки старійшини єврейської громади не заприсягнуться, що негайно виженуть рабина.