Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Пульса денура — це запит у небесний суд про несправедливий вчинок тієї чи іншої людини, яка загрожує життю свого народу.

— Ми не можемо з ним існувати в одному світі! Розгляньте усі його справи й протягом тридцяти днів або виправдайте його, продовживши дні, або покарайте смертю! — просять євреї. От що таке пульса денура, не змова чаклунки, не псування й не пристріт, а прохання розібратися з тими, хто уникнув земного правосуддя. Застосовується пульса денура надзвичайно рідко, діє тільки на породжених єврейською матір’ю, знають про цей спосіб одиниці, але раббі Коен, видатний каббаліст усієї Речі Посполитої, ясна річ, знав, як слід проводити обряд.

Він і підкинув своїм одновірцям ідею покарати Щуролова, який не пізніше як через місяць вирушить до пекла, або оніміє, а рука його, що посміла написати неправду, відсохне.

— А це не пізно? — тривожилися євреї, адже інквізиція не буде чекати тридцять днів!

— Якщо є хоч найменший шанс побороти перекинчика, треба ним скористатися, — винесли вердикт старійшини.

Незадовго до півночі, у місячне затемнення, на єврейський цвинтар (зараз Краківський ринок) вийшла дивна процесія. Очолював її новий глава громади, раббі Авішалом Познер, ровесник і друг дитинства Нехемії Коена, одягнений у біле й у білій кіпі, який гордо ніс довгу сріблясту бороду. За ним ішли дев’ять вибраних знавців юдейського Закону, старших за сорок років, одягнених в усе чорне і з чорними бородами. Місяць — чи то злякавшись їх, чи то підкорившись власним правилам — зник, і стало зовсім темно.

Ставши в коло біля могили, євреї запалили чорні шафранові свічі, чи не ті ж самі, при яких проклинали Шабтая Цві. Пульса денура розпочалася. Аль даат Адоні хааронім іх’е бехерем Матіель, бен Реувен бешней батей динім бельєнім убетахтоіим убехерем кдошей ельєнім … — читали вони всі разом замогильними голосами. — … убехерем срафім веофанім увехерем коль хакаль їдолім уктанім веіхью алаф макот їдолот венееманім вехолім раббім умешонім іхе бейто меавон танім [44] По закону нашого Господа, проклинаємо Матіеля, сина Реувена, перед лицем святого зібрання, всіма прокляттями…. Проклинаємо ранок і день його, проклинаємо входи і виходи дому його, проклинаємо тисячі місць, куди ступить нога його…. Нехай поглинуть його міріади ящурів… Справжній текст пульсе денура ретельно приховується. Тут наводиться дилетантська реконструкція прокляття, взята з окультного сайту. …

Поруч прошмигнув великий кажан. Місяць не з’являвся. До його повернення було ще одинадцять хвилин.

— …Коль Ісраель! — мовив раббі Авішалом Познер.

— Омейн! — відгукнулися дев’ять голосів.

— Омейн! — хотів сказати кажан, але з його пащі вирвався лише слабкий писк, не схожий на звуки єврейської мови. Чорні свічі погасили. Євреї постояли біля могили й незабаром розійшлися по домівках.

Місяць визирнув, висвітлюючи львівську бруківку, що йшла під гору з невисохлими за день калюжами. Наступного дня зрадник Матіель Щуролов не прокинувся. Ангел смерті покарав його. Процес про ритуальне вбивство дівчинки Злоти був припинений.

Правда, поляки приписали цей несподіваний порятунок євреїв не прадавньому закляттю, а тому, що служниця, що виявила тіло Злоти в колодязі, на сповіді зі слізьми повідала все своєму духівникові. Вона докладно описала колодязь, стан трупа, на якому не виявилося жодних «ритуальних» ран, тільки три дрібні подряпинки від каменів. Виходить, ножем Злоту покопирсали вже пізніше, коли служниця кинула її під ялівцевий кущ, і цими лиходіями могли бути хто завгодно. Інквізиції давно доповідали, начебто там, на місці старого язичницького капища, по ночах літають демони, і разом з ними веселяться ті, що продали душу дияволові.

Патер Несвіцький, звичайно, засмутився, але розслідування справи тепер залежало від нього набагато менше, ніж колись, і пішло по новій, сатанинської, версії. Коен як і раніше сидів у темниці, його допитували й злегка, для звіту, катували «стільцем правди» (з голками), але він нічого не сказав. До осені Коена обіцяли звільнити без зайвого галасу, якщо проти нього не висунуть нових звинувачень.

Ушляхетному сімействі пані Сабіни вибухнув дикий скандал.

Коли з’ясувалося, що вона зовсім не засинала летаргічним сном, а тільки розіграла рідних, випивши зілля з аптеки гера Брауна, батьки, брат і чоловік були вражені. Вони очікували від Сабіни будь-яких навіженств, знаючи її складний характер, лишень не втечі з турком.