Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Потім сабатіанець поніс закривавленого птаха до багаття. Подмухавши на чорні гілки, він знову розпалив вогонь і кинув одуда в найгарячіше полум’я.

Смердючий півник почав обвуглюватися, але минуло майже три години, поки кістки перетворились на попіл.

Єретик раз у раз підносив до багаття нові гілки, роздмухував вогонь, тицяв ціпком в одуда, що пікся. Нарешті одуд згорів.

Попіл його був акуратно зібраний у плоску глиняну миску.

Загасивши вогонь, Щуролов написав вугіллям на землі довкола нього єврейські букви, знаки Зодіаку й алхімічні символи, а потім вирушив вбивати самку одуда. Крові з неї натекло мало, на дві ложки, але цього вистачило, щоб розмішати з попелом у чашечці й залпом, як несмачну мікстуру з аптеки гера Брауна, випити. Знекровлену одудиху з відірваною головою Щуролов жбурнув просто на труп Злоти.

Після цього він відніс дівчинку й одудиху через потайні ходи до синагоги Нахмановичів, на сувої Тори. Інквізицією було знайдено згарище багаття, вписане в гексаграму коло й розкреслене каббалістичними комбінаціями букв. На галуззях ялівцю висіла сіренька панчішка, точнісінько така ж, як у Злоти. Очевидно, Щуролов згубив її, перетягуючи труп з лісу до синагоги, і не звернув увагу, позаяк було геть темно. Панчішку напнули на ніжку дівчинки — й вона підійшла.

Зрадникові інквізиція обіцяла повну безпеку, якщо він буде свідчити проти своїх одноплемінників на суді й підтвердить причетність раббі Коена до вбивства християнських дітей.

— Я подарую тобі титул шляхтича Крисинського! — присягався Несвіцький, тільки засвідчи, що все було саме так…

Щуролов погодився. Розправи одновірців він не чекав.

Як тільки дивовижні діяння Щуролова стали відомі на Староєврейській вулиці, лихослови, що тішились з нещастя Нехемії Коена, вмить примовкли.

Інквізиція по «справі Коена» могла схопити будь-якого єврея, приписавши йому таємні наміри й спалити з Коеном на загальному кострищі. Панічні настрої підсилювалися з кожним днем. Ніяких відомостей з інквізиції не просочувалося, усе відбувалося в таємниці, і навіть ксьондзи змовницьки мовчали. У християнській частині Львова поширювалися чутки, що фантастично перетворювали відлуння реальних подій.

Міщани запевняли, начебто інквізитори при обшуку в синагозі Нахмановича знайшли не одну мертву дівчинку, а цілу ґалерею ритуальних посудин з людською кров’ю, позначених етикетками й запечатаних для кращого збереження. Насправді ж у підсобному приміщенні синагоги зберігали глечики, де бродила святкова настоянка на родзинках. Поруч нібито валялися десятки проткнутих голками облаток, які єврейські діти, підбурювані старшими, ночами крадуть у костелах увесь місяць нісан, і зламані, спаскуджені розп’яття, теж крадені.

Розповідали ще, що донощик Матіель Щуролов — зовсім не єврей, а поляк, дрібний шляхтич, що став випадковим свідком страшних звірств напередодні юдейського Великодня, і вирішив відкрити це чесним людям.

У тому, що раббі Коен займався чорною магією й заподіяв чимало зла християнам, поляки не сумнівалися. Євреї, що не зуміли вчасно покинути Львів, залишалися заручниками гніву єзуїтів. У цьому теж обвинувачували Коена: адже його злочини поширюються на всю громаду, і проклинали заздалегідь, вважаючи, що під катуваннями Коен припише своїм кривдникам смертні гріхи, які вони не робили. Жах вселяли сховані рукописи Коена, неймовірно антихристиянські, кричали, що їх уже виявила інквізиція в стінній ніші його будинку й незабаром вони будуть пред’явлені святому трибуналу, а поки що їх витлумачують польською мовою.

Людей охопив відчай, усі шукали затишних місць, куди було б можна сховатися, переховували коштовні речі, а деякі навіть готували собі савани…

Вихід знайшовся несподівано. Перелякані євреї забули, що без участі зрадника, Матіеля «Щуролова», інквізиція чи навряд зможе розгорнути ритуальний процес. Усі обвинувачення є витвором його збоченої фантазії, і, якщо якимось образом змусити наклепника замовкнути, то ксьондзам не буде що пред’явити Коену. Однак Щуролов перебував під повним і невсипущим захистом «Ордена Ісуса», єзуїти день і ніч пильнували головного свідка, не залишаючи його самого ні на хвилину. Проникнути в будинок колегії єзуїтів євреєві було неможливо, проте…

Існував шанс вплинути на брехуна здалеку, містичним прокльоном, який прадавні мудреці називають « пульса денура », удар вогню або удар вогненним батогом арамейською мовою. Слабкі натяки про це зустрічаються в улюбленій сабатіанцями книзі «Зогар», згадали рабина з вавилонського, нині засипаного пісками, міста, що перетворив негідника на купу кісток зусиллям волі. Так чому ж не спробувати вбити Щуролова за допомогою цього закляття?!