Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Маріца вперше йшла на побачення під видом своєї пані, не повідомивши її про це.

Зазвичай пані Сабіна особисто виряджала Маріцу на таємну здибанку, допомагала укласти волосся, застебнути корсет, вибирала сукню та взуття, але тепер їй довелось самій одягатися та зачісуватися по-шляхтянськи. Русинка насилу підібрала в паниному гардеробі потрібну сукню, світло-зелену з іскоркою, облямовану тонким білим мереживом, візерунок якого, опуклі завитки, повторював візерунок тканини.

Застібалась вона довго, дивлячись у люстерко на свої руки, щоби шнурівка потрапляла в петельки. В ліф довелось підкласти подушечки, напхані кінським волосом — груди в Сабіни були трохи більші, а в атласні черевички вставити зібгані хустинки, щоб не спадали з ноги. Напахнившись та напудрившись, Маріца прискіпливо подивилась у люстерко.

Треба підвести очі вуглиною, турки люблять, аби очі були величезні, подумала вона. Але в саду вже чулось чиєсь шарудіння (Маріца потай попросила сторожа не випускати далматських псів), й вона поквапилась назустріч Леві…

Маріца, попри сукню й черевички Сабіни, повісила на шию замість медальйона невеликий скелет змії. Здалеку він виглядав на риб’ячу кість: хребець, довкола якого росли ребра. Скелет Маріца носила як амулет, подарований ще на селі однією циганкою. Та запевняла, буцімто скелет змії, підвішений на ланцюжку через дірку в черепі, приваблює кохання, але не таке, від якого буває горе, а справжнє, мудре, зміїне. Маріца забула, що у широкому викоті сукні амулет добре видно, й Леві може звернути на це увагу, а потім, побачивши справжню пані Сабіну, зрозуміє: це не вона була тоді в саду.

Однак Маріца вже вийшла в сад. Там, в заростях терну, була влаштована маленька альтанка. Закрита важким бордовим плющем, альтанка була настільки тісною, що вільно розташуватися там міг лише підліток, та й то недуже великий, а дорослому доводилось сидіти на її приступках, або, як мінімум, виставити ноги назовні. В альтанці ховався Леві.

Заледве потрапивши в сад, він сховався всередині, побоюючись, щоб його не виявили. Побачивши в темряві жіночу постать, що наближалася, Леві прийняв її за довгоочікувану Сабіну — і не впізнав у ній Маріцу.

Місяць не світив, його заступили хмари. Маріца дивилась на Леві.

Він усього раз бачив Сабіну, тому й помилився. Але не варто думати, ніби тієї ночі Леві розмовляв з Маріцою. Вона настільки добре розуміла пані, що й сама Сабіна, якби прийшла на це побачення, сказала б, напевно, Леві ті слова, що й служниця.

Леві зізнався, що пані його зачарувала. Маріца мовчала.

— Невже вам не вистачає туркень? — спитала вона після довгої паузи.

— Вельмишановна пані, — відповів Леві, — кожній жінці властиві свої, неповторні риси, і коли я бачу таку красу, то не можу згадати, до якої нації вона належить. Тому, стрінувши вас, шановна пані, я був зачарований не тому, що ви полька, а тому, що ви вродливі. Хіба ми любимо троянду лиш за те, що вона зветься чайною, турецькою, а чи китайською, або індійською? Ні, троянда прекрасна сама по собі, а її назви нічого нам не говорять, окрім того місця, де її вивели садівники…

Розмова тривала недовго, і з усіма багатозначними мовчанками її можна було помістити в маленьку торбинку, з якою вельможні польки ходять на месу. Наговоривши Сабіні компліментів, Леві не здогадався, що перед ним була її служниця Маріца, й вона сама, відчуваючи подальші непорозуміння, поквапилася урвати приємне спілкування — й пішла.

У темряві Маріца не помітила, що зміїний скелет, підвішений на тонкому чорному шнурку, безгучно впав у траву…

Леві подивився їй вслід, зітхнув, похмуро розмірковуючи, як йому пробратися на свою Поганку, коли брама зачиняється наглухо разом зі стінами єврейського ґетто, зсередини та ззовні на величезні замки? Міцно зачинена з обох боків Татарська брама, Porta Tataricum , що веде до Поганки, і брама Єврейська, Porta Judaeorum , через які можна потрапити на Бляхарську та Староєврейську вулиці, а відтак перелізти через мури, стрибнувши у двір турецької родини Кепе. Раніше Леві віднайшов би в цьому з’єднанні кварталів, їхній спільній стіні глибокий філософський зміст, але тепер йому було не до роздумів. Година вже пізня, усі поштиві львів’яни давно сплять. Сплять турки й татари, поставивши біля входу мешти з загнутими носами. Сплять німці, вбравши високі нічні ковпаки й довгі, майже жіночі, нічні сорочки. Спить і єврейський Львів, сплять поляки, сплять русини, заснули навіть вірменські купці.