Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

Тільки Леві всупереч усім заборонам йде сонним містом, не знаючи, як йому потрапити на свою вулицю в мусульманський квартал, образливо названий злими львів’янами Поганкою. Між ними пролягла висока стіна, яку багато років тому вимурували за наказом міської влади. Католицькій церкві дуже хотілося відмежуватись від юдейської та бусурманської мерзоти, як полюбляв казати єзуїт Несвіцький. Тому Львів правовірний вирішили відділити від Львова християнського високим кам’яним муром. Зараз той мур, страшний та неприступний, проклинав Леві. Йому вже спати хотілось, очі злипались.

Ну, хоч би хтось визирнув на вулицю й допоміг мені перебратися на той бік! — подумав він. Він простягнув би руку й втягнув нагору, а далі я вже сам дострибаю.

Однак ніхто не відгукнувся на поклики Леві. Усі спали. Лише на світанку, коли сторож, позіхаючи, відчинив браму, романтичний книгар міг потрапити додому.

Та поспати йому вже не довелось, і, вмившись, Леві поквапився відчиняти крамницю.

Маріца спала тієї ночі міцним сном людини, що виконала свій обов’язок. Вона мала що розповісти пані Сабіні…

Вранці вона згадає й почне шукати талісман — зміїний скелет на чорному шнурку, але той потрапить на очі ворогові, єзуїту Несвіцькому, який полюбляв тут блукати під час безсоння, і завдасть щиросердій русинці чимало нещастя.

Сонний після проведеної в ненадійній дрімоті ночі під стінами ґетто, прихилившись до жорсткого каміння, Леві прагнув одного — вкластися в ліжко.

Проте зачинена зранку крамниця могла викликати підозру, начебто він зайнявся торгівлею про людське око, тому Леві мусив упокоритися. Позіхаючи, він відчинив двері крамниці, розклав сховані на ніч книги, намагаючись не заснути, відкусив прихованого сушеного аспида. І в той момент, коли Леві пережовував в’язку зміїну голівку, двері відчинилися.

На порозі постав раббі Нехемія Коен власною персоною.

Так, він уже знав про приїзд Леві, однак не здогадувався, що саме тут, в крамниці книгаря та антиквара Османа Седе, зустріне брата свого переможеного ворога. Почувши, що на Поганці розпочав торгівлю ще один книгар зі Стамбула, Нехемія вирішив зайти туди в пошуках рідкісних книг з Каббали. Містичне натхнення не раз виручало старого рабина на небезпечних поворотах єврейської долі. Завдяки неймовірній обізнаності в тонких матеріях Нехемії вдалось вивести Шабтая Цві на чисту воду.

Хто знає, чи був би він розкритий, якби львівський мудрець не почав розмову про двох Машіахів — бен Давида і бен Єфраїма?! Нехемія послався на анонімний рукопис XIV століття, який стверджував, що спершу Б-г пішле євреям предтечу Машіаха, каббаліста крові бен Єфраїма, чоловіка розумного, однак вбогого і споневіреного, якому судилось своєю мученицькою смертю підготувати ґрунт для майбутнього тріумфу справжнього Машіаха, з роду Давидового!

Цього натяку честолюбна душа Шабтая Цві не витримала. Кому хочеться виявитися попередником, чиї страждання усього лиш послужать знаком наближення ери Звільнення?! Від страху він загубив нитку суперечки, почав заговорюватися, плутатися в цитатах, а далі взагалі спробував ухилитися від питання. Але впертий раббі Нехемія не поспішав відстати від Шабтая.

Бесіда їхня тривала за однією версією — півдня, а за іншою — близько трьох діб з перервами на їжу та сон.

Шабтай вже не мав чим заперечити, а Коен все гнався за ним фортецею Абідос, вигукуючи: «Допоки ти, псе шолудивий, будеш стверджувати, що нібито ти Машіах?! Не чіпай євреїв, мешумад проклятий! Ти доведеш увесь народ до незліченних лих через свою маячню! Ти — зрадник Ізраїлю! Гірше за тебе, Шабтаю, нема на цілому світі!»

І Шабтай програв цю суперечку, ставши одним з багатьох « хі-таслемі » — євреїв-мусульман.

Зараз раббі Коену потрібно було прочитати щось таке, що допомогло б йому подолати підступи єзуїтів, висковзнути з рук Несвіцького. Проте Нехемія не покладався вже на власну ерудицію: більшість речей, що їх добре розуміли його одновірці, на жаль, неможливо довести до вихолощеного розуму патера Несвіцького. Тут знадобилося б рідкісне, майже забуте вміння відриватись від землі силою волі й долати великі відстані, наче на крилах птахів. В крайньому разі політ може стати єдиним порятунком, якщо єзуїти застануть нас зненацька, думав Коен, мій Мендель надто юний — щоб навчитись літати, йому доведеться прочитати не один трактат!

Увійшовши до крамниці, рабин одразу впізнав Леві — він бачив його часто в Абідосі, однак зробив вигляд, що не впізнав. Леві також упізнав Коена, і також приховав це.