Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Кльовий, - сказав він. - Що за нього просиш?

- Ми не продаємо його. Нам треба до нього зарядник.

- Нам?

- Мені, - сказав. Показав обручку товариша Бука.

Побачивши обручку, він тільки засміявся:

- Якщо мобілу не продаєш, то котися звідси.

Кілька років тому після церемонії 15 квітня весь Пубйок напився, і була можливість потягти один із їхніх значків. Час від часу він стає в пригоді, от і зараз я вийняв його - знак зблиснув у тьмяному світлі.

- Нам треба зарядник до телефона, - сказав. - Друге вухо порвати захотів?

- Ти трохи замолодий для Пубйоку, ні?

Хлопець був мій одноліток.

Авторитетним голосом я відказав:

- Часи змінюються.

- Коли б ти був із Пубйоку, ти б уже мені руку зламав.

- Обирай руку, це ми швидко влаштуємо, - відповів йому, але навіть сам собі не вірив.

- А покажи-но, - сказав він і взяв значок. Роздивився зображення плавучої стіни, підважив срібло, поводив пальцем по шкіряному споді.

- Ладно, пубйоку, - сказав він. - Я тобі зарядника знайду, а перстеник собі лишай.

Він блиснув значком:

- На оце зміняю!

Зранку приїхали два самоскиди й висипали гори землі на тротуар перед будинком «Слава гори Пекту» по вулиці Сінийджу, 29. Моя праця в 42-му підрозділі зазвичай звільняла мене від такого, але цього разу голова домкому мене залучив. «М’ясо з трави» - то була загальноміська кампанія, і вона в нього зривалася. Голова загалом поводився зі мною обережно, бо я кількох мешканців уже відправив куди слід, і він гадав, що живу нагорі через патологічну підозріливість, а не для того, щоб захистити стареньких батьків від тих поганих впливів, які може здійснити на них будинок.

На два дні опинився в ланцюзі людей, що передавали землю у відрах, каністрах і торбах через сходовий колодязь на дах. Іноді в голові чувся голос, який переповідав те, що відбувалося, немовби то моя біографія писалася в процесі, наче єдиним слухачем цієї історії був я. Але нечасто випадає змога викласти цей голос на папері. Наприкінці другого дня, коли спустився на перший поверх, то виявився останнім на миття у воді, що тоді вже стала сіра й холодна, - і голос зник.

Батькам приготував ріпу з приправою та грибами, що їх одна стара вдова на другому поверсі вирощує в діжках для кімчхі. Напруга скакала, і здавалося, що помаранчевий вогник на заряднику ніколи не позеленіє. Мати розповіла новину, що в турнірі з гольфу з міністром іноземних справ Бурунді Кім Чен Ір пройшов одинадцять лунок поспіль. Батько засмучувався через голод у Південній Кореї. По гучномовцю передавали великий матеріал про це. «Великий Керівник надсилає їм допомогу, - сказав він. - Хоч би вони там до возз’єднання протрималися!» Від грибів сеча набуває іржавувато-рожевого кольору.

Тепер на дах нарешті насипали двадцять сантиметрів землі, і мені думалося лише про повернення в 42-й підрозділ і про те, чи одужує командир Ґа.

- Не спіши! - сказав мені голова домкому наступного ранку. Він з даху махнув рукою на вантажівку з козами внизу. Оскільки батьки мої були непрацездатні, треба було відпрацювати за них. Звичайно, трос і шків могли б тут найкраще зарадити. Але не кожен тут закінчив університет Кім Ір Сена. Натомість кіз жильці заносили на плечах, тримаючи за ноги. Десь до десятого поверху коза шалено брикалась, а потім здавалася на милість темряви сходового колодязя, схиляла голову, заплющувала очі й припиняла спротив. Хоча коза повністю після цього обвисала на плечах, але можна було помітити, що тварина жива й сильна: потилицею відчувалося її швидке, маленьке серце, його шалене калатання.

Трава виросте за кілька тижнів, тож щодня відряджалася команда до парку Мансу по листя для кіз. Голова домкому не став випробовувати свою удачу зі мною. Ми дивилися, як на даху обережно розходяться колом кози. Одне з козенят притисли до краю, і воно випало. Воно подавало голос до самого низу, а решта кіз поводилися так, ніби нічого не сталося.

Митися не став, щоб устигнути на ринок Янґакто. За обручку товариша Бука дали ціну просто курям на сміх - таке враження, що всі продають обручки. Смердячи козлом, їхав додому на метро з кабачком, сушеними кальмарами, паперовим пакетом із китайським арахісом і п’ятикілограмовим мішком рису. Неможливо не помітити, як люди кривляться, навіть не дивлячись у твій бік.

Улаштував батькам цілий бенкет, і всі були в чудовому настрої. Навіть другу свічку запалив з такої оказії. Посеред вечері вогник на зарядному пристрої раптом став зелений. Мабуть, мені уявлялося, як я стаю на даху просто неба, під зорями, і набираю перший номер у телефоні командира Ґа, немовби бачу весь усесвіт, наче перший тримаю в руках диво-прилад, який з’єднає мене з будь-якою людиною на землі. А натомість грався з ним за їжею, гортаючи меню. У телефоні використовувалася латинка, але я шукав лише номери, а відомостей про вхідні й отримані дзвінки не збереглося.