Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Ще якісь умови? - спитав він.

- Лише одна. Ти в жодному разі не торкаєшся мене!

У темряві запала довга мовчанка.

Він глибоко зітхнув.

- Одного ранку вони вишикували всіх шахтарів, - промовив він. - Нас було близько шести сотень. Прийшов начальник. У нього був свіжий синець під оком. Із ним - військовий, офіцер: кашкет із високим краєм, багато орденів. То був твій чоловік. Він сказав начальнику, щоб ми всі роздяглися до пояса.

Він почекав, щоб побачити, чи хоче Сан Мун чути, що було далі.

Вона нічого не сказала, і він повів далі:

- У твого чоловіка був електронний прилад. Він ішов з ним понад шеренгою, спрямовуючи його нам на груди. Коло більшості шахтарів прилад не робив нічого, а біля декого потріскував, як атмосферні перешкоди по радіо. Так було й зі мною: коли він спрямував свій прилад на мої легені, той видав звук. Офіцер спитав мене: «У якій частині шахти ти працюєш?» Я відповів, що в новому ярусі, у глибині. Він спитав: «Там жарко чи холодно?» Я сказав: «Жарко».

Ґа звернувся до начальника: «То це достатній доказ, чи не так? Від сьогодні всю роботу зосередити на цій частині шахти. Годі шукати олово й нікель». Начальник сказав: «Так, міністре Ґа».

І тільки тоді командир Ґа помітив на моїх грудях татуювання. Недовірлива посмішка розпливлася на його обличчі: «Звідки це в тебе?» - спитав він. «У морі зробили», - відповів я.

Він схопив мене за плече, щоб краще роздивитися татуювання над моїм серцем. Я не мився маже рік і ніколи не забуду оце видовище: його білі доглянуті нігті на моїх грудях. «Чи ти знаєш, хто я? - спитав він, і я кивнув. - Чи не хочеш ти пояснити, що означає це татуювання?» Усе, що мені спало на думку, для пояснення не годилося. «Це - суто патріотичні почуття, - нарешті відповів я, - до найбільшого скарбу нашого народу!»

Здається, Ґа моя відповідь задовольнила. «Якби ж ти знав, - сказав він мені, а потім звернувся до начальника: - Чув? Мабуть, я оце виявив єдиного, їбать, натурала на весь табір!»

Ґа придивився до мене уважніше. Підняв мою руку й побачив сліди опіків від больового тренування. «Еге!» - промовив він. Тоді взяв мене за другу руку. Покрутив, щоб роздивитися всі шрами, розташовані по колу. Заінтриговано промовив: «Це все неспроста!»

Потім командир Ґа зробив крок назад, і я побачив, як та нога, що позаду, відривається від землі. Я підняв руку якраз вчасно, зупинивши блискавичний удар.

«О, саме такого я й шукаю!» - промовив він.

Командир Ґа пронизливо свиснув крізь зуби, і з другого боку табірних воріт водій Ґа відкрив багажник «мерседеса». Витяг щось звідти, і охорона відчинила йому ворота. Він підійшов, і те, що він ніс, видавалося надзвичайно важким.

«Як тебе звати? - спитав Ґа. - Хоча стій, мені цього не треба. Я впізнаю тебе за оцим», - він торкнувся моїх грудей пальцем. І сказав мені: «Ти коли-небудь бачив, щоб начальник хоч ногою ступав у шахти?»

Я озирнувся на начальника, той був готовий спопелити мене очима. «Ні», - відповів я командирові Ґа.

Підійшов водій, приніс великий білий камінь. Він важив, мабуть, двадцять п’ять кіло. «Ану візьми, - наказав командир Ґа начальникові. - Підійми, щоб усі бачили!» І начальник насилу взяв той камінь на плече, і той там у нього так і лежав, більший за його голову. Командир Ґа ткнув своїм детектором у той камінь, і машина люто, енергійно завищала.

Командир Ґа сказав мені:

«Дивись, який він білий, на крейду схожий. Оцей камінь нам зараз важливий. Бачив таке в шахті?» Я кивнув. Він посміхнувся: «Учені сказали, що це саме така гора, як треба, оце має бути під нею. Тепер бачу, що так і є».

«Що це?» - спитав його я.

«Майбутнє КНДР, - сказав він. - Це наш кулак у горло янкі!»

Ґа звернувся до начальника.

«Цей в’язень тепер - мої очі й вуха в таборі, - сказав він. - Я повернуся за місяць, і за цей час із ним хай нічого не станеться. Поводьтеся з ним, як поводилися б зі мною. Чуєте? Ви знаєте, що сталося з попереднім начальником оцього табору? Знаєте, що я з ним зробив?»

Начальник нічого не сказав.

Командир Ґа дав мені свою машинку:

«Хочу бачити цілу білу гору такого, коли повернуся. І якщо начальник поставить цей камінь на землю до мого повернення, повідом мені! Хай нізащо не відпускає цей камінь, чуєш? Хай саджає його за обідом на коліна. Хай на груди кладе, коли спить. Коли йде посрати, хай у сортир його бере». Ґа штурхнув начальника, і той похитнувся зі своєю ношею, але втримав рівновагу. Тоді командир Ґа стиснув кулак…

- Стій, - перервала Сан Мун. - Це він. Я впізнаю свого чоловіка.