Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Хороший автомобіль, - промовив він. - Я за ним скучатиму.

Цими словами командир Ґа хотів сказати, що, хоча наш народ виробляє найкращі автомобілі у світі, життя скороминуще й сповнене труднощів - і саме тому Великий Вождь дав нам філософію Чучхе.

- Я перекажу твої почуття, - сказала Сан Мун, - тому, хто водитиме його після тебе.

У цих словах прекрасна актриса погодилася, що ця машина не є їхньою власністю, а належить громадянам Корейської Народно-Демократичної Республіки і Любого й Шанованого Полководця, який веде нас. Водночас вона не має рації, натякаючи, що не належить своєму чоловікові, адже в дружини є певні зобов’язання.

Командир Ґа під’їхав до будинку. Тепер та хмара пилу, яка йшла за автомобілем, наздогнала їх, у світлі фар вона була подібна до привида на тлі дверей. Сан Мун непевно, тривожно дивилася на ті двері.

- Це сон? - спитала вона. - Скажи, що це тільки кіно, у якому я знімаюся.

Але годі ваших настроїв, герої! Вам час спати. Зараз же спати…

О Сан Мун, наші серця ніколи не перестануть битися для тебе!

Скажімо всі разом: «Ми скучаємо за тобою, Сан Мун!»

І нарешті, громадяни, попередження: наступний епізод містить сцену тільки для дорослих, тож бережіть вушка наших найменших громадян, коли актриса Сан Мун вирішить, чи відкритися повністю своєму новому чоловікові командиру Ґа, як закон вимагає від дружини, а чи виявить хибну скромність.

Пам’ятайте, любі громадянки, хоч якої поваги може бути гідне збереження вірності відсутньому чоловікові, таке почуття обов’язку є недоречним. Коли зникає близька людина, то це зазвичай тягне за собою тривалий біль. Американці кажуть: «Час усе лікує». Але це не так. Досліди показали, що подібні душевні рани лікуються швидше тільки завдяки активній самокритиці, читанню натхненних творів Кім Чен Іра й заміні відсутніх людей. Тож коли Великий Керівник дарує вам чоловіка, даруйте йому себе. І все одно - ми любимо тебе, Сан Мун!

І ще раз - ми любимо тебе, Сан Мун!

Покажіть вашу силу, громадяни.

Повторіть: ми захоплюємося тобою, Сан Мун!

Так, громадяни, так краще!

Гучніше: ми повторимо твій подвиг, Сан Мун!

Хай сам Великий Вождь Кім Ір Сен почує вас із небес!

І всі разом: ми скупаємося в крові американців, які прибули до нашого великого народу скривдити тебе!

Але ми забігаємо вперед. Це буде далі.

Повернувшись із прийому, влаштованого Великим Керівником, командир Ґа спостерігав повсякденні вечірні справи Сан Мун. Спочатку вона засвітила каганець - десь такі засвічують на берегах Чеджудо, щоб показати шлях нічним рибалкам. Впустила собаку, перевірила, що діти в спальні сплять. Зробивши це, вона вперше не замкнулася. Усередині при світлі того каганця він побачив тонкий матрац і згорнуті мати з вовни яка.

На темній кухні він витяг із прохолодного місця під раковиною пляшку «рьоксону». Пиво було хороше, і холодна пляшка заспокоювала біль у руці, яка набрякла й погано рухалася. На своє обличчя дивитися не хотілося. Сан Мун оглянула суглоби його пальців, які розпухли й почали жовтіти.

- Я не раз лікувала поламані руки, - промовила вона. - Тут просто розтягнення.

- Як ти гадаєш, що там той водій? Здається, я йому ніс зламав.

Сан Мун знизала плечима:

- Ти ж вибрав роль чоловіка, який присвятив себе насильству. То така пригода й не дивна.

- Ти неправильно розумієш, - відповів Ґа. - Це твій чоловік мене обрав.

- Яка різниця? Ти ж тепер за нього, правда? Командир Ґа Чхоль Чхун - чи не так мені слід тебе називати?

- Поглянь на дітей, на те, як вони ховають очі, як бояться поворухнутися. Я не хочу бути тим, хто їх до такого довів.

- То скажи, як мені тебе називати?

Він похитав головою.

Вона подивилася на нього з розумінням: так, це непросте питання.

Світло лампи відтіняло кожну лінію її тіла. Сан Мун зіперлася на стіл і придивилася до замкнених шаф, немов бачила наскрізь, що в них усередині. Але насправді вона дивилася в протилежний бік - усередину себе.

- Я знаю, про що ти думаєш, - сказав він.

- Ота жінка… Я не можу викинути її з голови.

Дивлячись на неї, він гадав, що вона якимось чином винуватить себе за те саме, що капітан розповідав про власну дружину. Але тепер одразу здогадався, про яку жінку говорить Сан Мун.

- Ті історії про лоботомію - це нісенітниці, - запевнив він її. - Немає такої в’язниці, такого табору. Люди оце вигадують просто від страху, від незнання.

Він випив пива. Відкрив і закрив рот, порухав туди-сюди щелепою, щоб перевірити стан свого обличчя. Звичайно, якась така проблема з робітниками-зомбі існує: він зрозумів, що це правда, щойно почув. От би Моннан про це спитати - вона, певно, знає й розповіла б йому про оту фабрику з лоботомією, і то так, що ти б після того почувався б найщасливішою людиною на землі й подумав, що твоя доля порівняно з долею деяких людей - узагалі золота й дорога.