Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Якщо тебе хвилює, що сталося з твоїм чоловіком, я тобі розповім.

- Не хочу про нього говорити, - сказала Сан Мун. Вкусила себе за ніготь. - Обіцяй, що більше не лишатимеш мене без цигарок! - Вона взяла з шафи келих і поставила на стіл. - У цю вечірню пору ти маєш налити мені рисового вина, - поважно мовила. - Це - теж твій обов’язок!

Присвічуючи лампою, він пішов у льох по вино, але виявив, що натомість роздивляється диски. Провів пальцями, почитав назви фільмів, шукаючи ті, у яких знімалася вона, але корейських там не було, і невдовзі від усіх цих «Рембо», «Влада місяця», «Індіана Джонс: у пошуках втраченого ковчега» голова в нього перемкнулася на англійську мову, і він роздивлявся полиці й не міг відірватися. Раптом поряд опинилася Сан Мун:

- Ти залишив мене саму в темряві. Тобі треба ще вчитися і вчитися поводитися зі мною.

- Я шукав твої фільми.

- Правда?

- А тут їх немає.

- Що, жодного? - Вона придивилася до рядів дисків на полицях. - Оце він стільки фільмів назбирав, але жодного з власною дружиною? - розгублено спитала Сан Мун. Узяла якийсь диск із полиці: - Що це за кіно?

Ґа подивився на обкладинку:

- Називається «Список Шиндлера», - слово «Шиндлер» вимовлялося важко.

Вона відкрила коробку й подивилася на диск, на те, як на світлі зблискувала його поверхня.

- Дурниці які. Кіно належить народу, це не така річ, що її якийсь одноосібник має накопичувати по закутках. Хочеш подивитися мій фільм - сходи в кінотеатр «Моранбон», там їх увесь час показують. Можеш подивитися мій фільм про двійників - селянку і жінку - члена політбюро.

- Ти бачила щось із цих фільмів?

- Я ж казала вже, - відповіла Сан Мун. - Я - чиста актриса. Оце може тільки зіпсувати мою гру. Може, я взагалі єдина чиста актриса у світі. - Вона схопила якийсь із дисків і помахала ним. - Як люди можуть бути артистами, якщо вони грають за гроші?! Мов ті мавпи, що танцюють на повідках за качан капусти! Я граю для країни, для всього народу!

Раптом вона якось занепала духом.

- Великий Керівник говорив, що я гратиму для всього світу. Ти ж знаєш, це він дав мені це ім’я. Англійське: «сан» по-нашому хе , а «мун» - таль , і я маю бути днем і ніччю, небесним світилом і його вічним супутником. Великий Керівник сказав, що таке ім’я зробить мене загадкою для американських глядачів, що вони відчують його потужну символіку.

Вона уважно подивилася на нього.

- Але ж в Америці не дивляться моїх фільмів?

Він похитав головою:

- Ні. Напевне, не дивляться.

Вона поставила «Список Шиндлера» назад на полицю.

- Прибери їх геть, - сказала вона. - Я більше не хочу їх бачити.

- А як же їх твій чоловік дивився? У вас же й програвача нема.

Вона знизала плечима.

- А ноутбук у вас є?

- Що?

- Комп’ютер такий складаний.

- Так. Тільки я щось давно його не бачила.

- Хоч де схований ноутбук, але й цигарки теж, певно, там!

- Уже пізно вино пити. Приходь, я постелю.

Ліжко було біля великого вікна, з якого відкривався краєвид на темряву Пхеньяна. Вона залишила каганець горіти на тумбочці. Діти спали на маті в ногах, а собака між ними. На полиці вгорі, на недоступній для дітей висоті, стояла банка персиків від товариша Бука. При каганці вони роздяглися до білизни.

Коли вони накрилися ковдрою, Сан Мун сказала:

- Ось які мої умови. По-перше, ти почнеш працювати в льосі й не зупинишся, доки він не стане тунелем і в нас не з’явиться вихід. Я більше не бажаю опинитися в мишоловці.

Він заплющив очі й слухав її вимоги. У цьому було щось чисте й прекрасне. Коли б тільки більше людей на світі казало, що їм необхідне те і те…

Вона подивилася на нього, перевіряючи, чи він слухає:

- По-друге, діти назвуться тільки тоді, коли самі захочуть.

- Гаразд, - відказав він.

Далеко внизу в зоопарку гавкали собаки. Брендо заскиглив уві сні.

- І ніяких прийомів тхеквондо до них не застосовувати, - сказала вона. - Не вимагати від них, щоб доводили вірність тобі, жодним чином не влаштовувати їм перевірок.

Вона подивилася на нього довгим поглядом.

- Сьогодні ввечері я виявила, що друзі мого чоловіка раді прилюдно завдавати тобі болю. Зробити одного чоловіка калікою - це ще в моїх силах.

У ботанічних садах спалахнуло яскраве синє світло, заповнило кімнати. Спалах, що виникає, коли людина торкається оголених дротів, ні з чим не сплутати. Іноді на огорожу 33-го табору сідали птахи. Але коли людина - оце глухе дзуміння, синій спалах - то воно просвічувало повітря й гуло в кістках. У бараках те світло і звук щоразу його будили, хоча Моннан стверджувала, що з часом їх перестаєш помічати.