Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Зараз день чи ніч? - спитав він.

- Ніч.

Він кивнув:

- Воно й відчувається.

- Персики! - сказав я. - Це ними ти отруїв актрису і її дітей? Так ти їх убив?

Ґа глянув на тумбочку. Там нічого не було.

- Де мої персики? - спитав він. - То не прості персики. Їх треба забрати назад, поки біди не сталося!

І тут коридором пройшла К. Кі. О третій годині ночі! До ранкових гудків ще дві години. Погукав її, але вона не звернула уваги.

Тоді звернувся до Ґа:

- Ви б не хотіли сказати мені, що таке «Берґман»?

- Берґман? - перепитав він. - Не знаю, про що ви…

- А «Інґрид»?

- Немає такого слова, - сказав він.

Якийсь час дивився на нього й спитав:

- Ви її кохали?

- Я й зараз її кохаю.

- А як? - спитав я його. - Як ви домоглися її взаємності?

- Інтимність.

- Інтимність? Це що таке?

- Це коли двоє людей діляться всім, коли між ними немає секретів.

Мені лишалося тільки засміятися:

- Секретів немає? Та це ж неможливо. Ми тижнями витягаємо з підопічних їхні біографії, але завжди, коли їх підключають до автопілота, вони пробелькочуть якусь важливу деталь, якої ми не чули. Так що, вибачайте, це ж неможливо - володіти всіма чиїмись секретами!

- Ні, - заперечив Ґа. - Вона відкриває тобі свої секрети. Ти їй - свої.

Знову пробігла К. Кі. Цього разу з ліхтариком на лобі. Залишивши Ґа, побіг за нею - вона вже була на другому кінці коридору.

- Що ти тут робиш посеред ночі? - крикнув я їй.

Луною від стін прикотилася відповідь:

- Я - віддана справі.

Наздогнав її вже на сходах, але вона не сповільнювала біг. У руках несла знаряддя з «цеху» - ручну помпу з гумовою трубкою. З її допомогою заливали рідину в шлунок і викачували її: накачування шлунку рідиною було третім з найболючіших методів силового впливу.

- Ти куди це несеш? - спитав.

Ми мчали гвинтовими сходами вниз проліт за прольотом.

- Ніколи пояснювати, - відповіла вона.

Схопив її за лікоть і викрутив руку. Здається, до такого поводження К. Кі не звикла.

- Я припустилася помилки, - пояснила. - Але, серйозно, маємо поспішати.

Ми пробігли ще два прольоти і домчали до відкритого люка поганої ями.

- Ні, - сказав їй. - Можеш не розповідати.

Вона метнулася вниз драбиною, а я поліз за нею. Надійшовши, побачив скуленого на підлозі товариша Бука, а біля нього - перекинуту банку персиків. К. Кі намагалася побороти його конвульсії й просунути йому в горло трубку. З його рота текла чорна слина, опущені повіки - певні ознаки ботулізму.

- Облиш його, - сказав я К. Кі. - отрута вже в його нервовій системі.

Вона пирхнула:

- Знаю, це я накоїла…

- Розказуй.

- Я знаю, цього не можна було робити… - сказала вона. - Просто ж він усе знає!

- Знав.

- Атож, знав. - Вона подивилася на скрючене тіло Бука, наче хотіла копнути його ногою. - Я собі думала: якщо зможу його розколоти, то ми все зрозуміємо. То я сюди спустилася й спитала, чого він хоче. Він попросив персиків. Сказав, що йому більш нічого на землі не треба.

І тоді вона таки вдарила його ногою, але це нічим її не втішило.

- Він сказав: увечері принесеш персики - зранку все розповім.

- А як же він відрізняє ніч від дня?

Вона похитала головою:

- Ще один прокол. Я йому сказала.

- Та нехай, - сказав я. - Цю помилку всі стажери роблять.

- Але серед ночі, - сказала вона, - я щось нутром відчула: щось негаразд. Прийшла сюди й побачила його отакого.

- Ми на нутрі не працюємо, - сказав їй. - Це в Пубйоку так.

- Ну то й що ми тоді отримали від Бука? Та практично нічого. Що ми отримали від командира Ґа? Їбучу казку, як буйвола дрочити!

- Кі! - не витримав я. Узявся руками в боки й набрав повітря для серйозної тиради.

- Не сердьтеся на мене, - сказала вона. - Це ж ви питали товариша Бука про консервовані персики. Ви сказали йому, що командир Ґа в цій самій будівлі. Бук просто склав ці факти докупи.

Вона, здається, була готова розвернутися й піти.

- І ще одне, - сказала К. Кі. - Пам’ятаєте, як командир Ґа питав, чиї там персики - його чи товариша Бука? Коли я дала Букові банку, він спитав про те саме!

- І що ти йому сказала?

- Що я йому сказала? Ну я ж слідчий!

- А от і ні. Ти - стажер!

- Авжеж, - сказала вона. - Слідчий - це той, хто отримує результати.

За камерами, де відбувається перша обробка новоприбулих підопічних, є центральний склад особистих речей. Він на старому основному поверсі, і перед тим, як іти, пішов понишпорити там. Усе по-справжньому цінне вже потягли агенти міннарбезпеки ще задовго до того, як ці люди потрапили до нас. Проглянув згори донизу полиці зі скромними речами, що були в тих людей перед їхнім остаточним приходом сюди. Багато сандалій. Вороги держави здебільшого носять сьомий розмір - то було моє перше спостереження. Ось жолуді, які вони тримали в кишенях, палички, якими чистили зуби, рюкзаки з ганчір’ям і приладдям для їжі. А поряд із наліпкою з ім’ям товариша Бука я виявив банку персиків із червоно-зеленим ярликом, вирощених у Манпхо, оброблених на заводі з консервування фруктів № 49.