Гарпер Лі - Вбити пересмішника

Але в нашій державі є один спосіб довести, що всі люди створені рівними,— тут існує установа, в якій злидар урівнюється в правах з Рокфеллером, тупак — з Ейнштейном, а невіглас — із будь-яким ректором університету. Ця установа, джентльмени,— суд. Це може бути Верховний суд Сполучених Штатів, або найскромніший в країні мировий суд, або оцей поважний суд, якому ви служите. Наші суди мають свої недоліки, як і кожна створена людьми установа, проте в нашій країні вони — найкращі зрівнювані, й для наших судів усі люди створенні рівними.

Я не ідеаліст і не маю твердої віри в абсолютну чесність наших судів чи бездоганність системи присяжних,— вони для мене не ідеал, а жива, робоча реальність. Джентльмени, жоден суд не кращий за кожну людину з числа присяжних, які сидять тут переді мною. Суд розумний рівно настільки, наскільки розумні присяжні, а присяжні розумні настільки, наскільки розумний кожен з них. Я впевнений, джентльмени, що ви розглянете неупереджено ті докази, які вам було надано, дійдете рішення і повернете відповідача його родині. Заради Бога, виконайте свій обов’язок.

Голос Атикуса стих, і коли він відвернувся від присяжних, то щось сказав, але я не розчула. Він сказав це скоріше собі, ніж суду. Я пхнула ліктем Джемі:

— Що він сказав?

— «Заради Бога, повірте йому», здається.

Тут раптом Ділл перехилився через мене і смикнув Джемі:

— Дивись!

Ми простежили, куди він вказував, і серця в нас захололи. Центральним проходом ішла Келпурнія — простісінько до Атикуса.

Келпурнія нерішуче зупинилася біля поруччя і чекала, поки її помітить суддя Тейлор. На ній був свіжий фартух, а в руках вона тримала конверт.

Суддя Тейлор побачив її і сказав:

— Ти — Келпурнія, так?

— Так, сер. Можна передати записку містеру Фінчу, будь ласка, сер? Це зовсім не стосується суду.

Суддя Тейлор кивнув, і Атикус узяв у Келпурнії конверт. Він розпечатав його, прочитав уміст і сказав:

— Ваша честь, я... тут записка від моєї сестри. Вона пише, що мої діти пропали, їх не бачили від полудня... Я... чи не могли б ви...

— Я знаю, де вони, Атикусе,— це заговорив містер Андервуд.— Вони сидять отам на галереї для чорних, сидять рівно від першої години вісімнадцяти хвилин по обіді.

Наш батько обернувся і підняв голову.

— Джемі, негайно спускайся сюди,— гукнув він. А потім сказав щось судді, тільки ми не почули. Ми перелізли через превелебного Сайкса і попрямували до сходів.

Унизу на нас чекали Атикус і Келпурнія. Келпурнія здавалася роздратованою, а Атикус — змученим.

Джемі підстрибував від хвилювання.

— Ми ж виграли, Атикусе, правда, виграли?

— Гадки не маю,— коротко відповів Атикус.— І ви там просиділи цілий день? Мерщій додому разом з Келпурнією, повечеряйте — і з хати ані кроку.

— Ні, Атикусе, можна ми повернемося? — молив Джемі.— Будь ласка, дозволь нам послухати вирок, прошу, сер!

— Присяжні можуть вийти з вироком за хвилину, ми ж не знаємо...— (Проте ми бачили, що Атикус пом’якшується).— Що ж, ви і так усе чули, тож можете почути й решту. Слухайте, можете повернутися, коли повечеряєте, але їжте неквапно, зрозуміло, бо ви не проґавите нічого важливого, і якщо присяжні ще не вийдуть, зачекаєте тут з нами. Але я сподіваюся, що все закінчиться ще до вашого повернення.

— Ти думаєш, його так швидко виправдають? — спитав Джемі.

Атикус розтулив був рота для відповіді, але передумав і пішов від нас.

Я молилася, щоб превелебний Сайкс зберіг наші місця, але припинила молитися, пригадавши, що коли присяжні пішли радитися, публіка підвелася і чередою покинула залу засідань,— сьогодні ввечері непогана буде виручка у закусочній, у «Кафе ОК» та в готелі,— звісно, якщо тільки люди не прихопили вечерю з собою з дому.

Келпурнія погнала нас додому:

— Шкіру з вас живих злуплю, це ж треба таке надумати — щоб діти слухали бозна-що! Містере Джемі, у вас розум є: потягти сестричку на такий суд? Міс Александру шляк трафить, коли вона дізнається! Не годиться дітлахам таке чути...

Вуличні ліхтарі вже засвітилися, і ми, проходячи під ними, бачили обурений профіль Келпурнії.

— Містере Джемі, я гадала, ви маєте хоч якусь голову на карку, отаке вигадати, це ж ваша молодша сестра! Отаке вигадати! Вам має бути соромно — невже зовсім втратили здоровий глузд?

Я була в захваті. Так багато всього сталося за такий короткий час, що, здавалося, і за рік не розгребти, а тут ще Келпурнія дає прочуханку своєму безцінному Джемі! Які ще дива принесе сьогоднішній вечір?