Станіслав Стеценко - Війни художників

Адольф Гітлер, журнал «Мистецтво у Німецькій імперії»

12 червня 1940 року, 14 год. 30 хв.

Берлін

Гітлер знаходився в особистих покоях у будівлі нової рейхсканцелярії, зведення якої минулоріч закінчив Шпеєр. Він побудував її усього за рік. Стара рейхсканцелярія на Вільгельмштрасе, 77, облаштована в минулому столітті у будинку князя Антона Радзивілла, більше не відповідала масштабам фюрера.

У цій кімнаті, куди фюрер практично нікого не допускав, він писав портрет короля Фрідріха Великого. Вірніше намагався зробити копію з портрета Фрідріха, написаного Антоном Графом.

Фюрер був гарним акварелістом. Робота олійними фарбами давалася йому значно гірше. Він учився писати олією на роботі Графа. Портрет Фрідріха Великого — то була улюблена картина Гітлера. Він купив її кілька років тому за величезну суму — 34 тисячі марок і з тих пір ніколи не розлучався із «Фрідріхом» більше, ніж на тиждень. Коли він їхав в Оберзальцберг, портрет їхав за ним. Коли повертався в Берлін, портрет повертався у покої фюрера. Його особистий пілот Ганс Баур часто бурчав через те, що масивний ящик у проході салону літака псує інтер’єр. Але ящик завжди подорожував разом із Гітлером. Йому здавалося, що цей портрет є талісманом і надихає на великі звершення.

Звісно, Гітлер не сподівався перевершити вправну руку одного із кращих портретистів. Ні. Йому подобалося працювати тут на самоті. Вікна виходили у двір і завжди були щільно запнуті шторами. Йому подобалося працювати подалі від сонця і вуличного гомону. Він не любив сонячного світла й тепла. Саме тому він і побудував шале в холодному гірському Оберзальцбурзі. Світло у кімнаті було яскравим, але штучним.

Від початку польської кампанії він практично не писав. Жагу його творчості задовольняли архітектурні проекти, котрі він почав реалізовувати з молодим, але напрочуд енергійним Альбертом Шпеєром. Але іноді все ж дуже хотілося писати. І не «легкою» аквареллю, а «важкою» олією. І тоді він зачинявся у цій кімнаті із Фрідріхом Великим.

Самотність, малювання спонукали фюрера до роздумів. Про що? Про вічне. Про те, що він залишить після себе в історії.

Погляди на майбутнє Німеччини він досить популярно виклав у книзі «Майн кампф», сидячи у в’язниці. Він сам намагався друкувати їх на машинці. Але на заваді був поганий зір і дрібний шрифт. Урешті-решт, закінчилося тим, що на машинці навчився друкувати Гес, який сидів з ним в одній камері. Гітлер диктував, крокуючи з кутка в куток, а Гес тарабанив по клавішах. Так народилася книга.

Цю книгу Гітлер вважав біблією для кожного німця. Це була релігія для нації. А він був пророком. Ця релігія давала обіцяний рай лише для німців. Що тут дивного?

Сталін будує комунізм — благо лише для робітників. Не для селян, не для інтелігенції, ні тим більше для буржуазії його побудова не буде благом. Він обіцяє комунізм робітникам усього світу — утопія!

А він, Адольф Гітлер, будує соціалізм для німців. Це — реальність! Хіба ні? Що він уже дав своєму народу? Народний автомобіль. Він так і назвав його «Volkswagen». Автомобіль уже йде в серію. Він розробив його разом із Фердинандом Порше. Цей автомобіль стане доступним кожному німцю. Його вартість він обмежив 1000 марок. А ще — побудова ширококолійної залізниці, автобанів, що з’єднали усі головні міста рейху.

Його рейх повинен бути раєм для гармонійно розвиненої людини. Хворим і неповноцінним у ньому не буде місця. Учора Гіммлер звернувся з проханням дати дозвіл на впровадження «гуманної смерті» для неповноцінних німців. Іноді цей маленький чоловічок у пенсне із зовнішністю шкільного вчителя дивував його своєю жорстокістю. Він вагався майже тиждень. Але сьогодні погодився. Світ живе за законами природи. Людина є її частиною. Природа влаштована так, що перемагає сильний. Слабкий гине.

Він погодився і пішов писати Фрідріха. Поки під пензлем з’являлися його контури, він розмовляв із ним. «Чи погодився б, ти, Фрідріху, знищувати неповноцінних німців?» Фрідріх похмуро мовчав. Ну звісно, до цієї думки треба звикнути. Адже мова не про унтерменшів — тих же поляків чи євреїв. Але в майбутньому рейху, країні патриціїв і повелителів світу, не могло бути калік і розумово неповноцінних.

Коли Гітлер повернувся в кабінет, ад’ютант Шауб доповів, що його вже годину чекає Генріх Гофман. Він захопився портретом і забув, що запросив на другу годину Гофмана!

— Добре, нехай увійде.